Заборонити не можна попередити. Як боротися з кнопкодавами та прогульниками

Надія Суха, Назар Заболотний
Вівторок, 1 жовтня 2019, 09:30

Влітку 2012 року українцям загалом було не до глобальних політичних проблем. Україна зустрічала футболістів зі всього світу, адже проводила Євро-2012. Тим часом парламент готувався до ухвалення одного з найодіозніших законів у своїй історії.

Того року депутати-регіонали вирішили нібито захищати регіональні мови й написали закон, який фактично прирівнював російську до української в нашій державі. Йдеться про сумнозвісний мовний "закон Ківалова-Колісніченка".

Підготовка до ухвалення  супроводжувалася цинічним апелюванням до міжнародних норм. А саме голосування перетворилося на фарс. Бійки та сутички в сесійній залі, Вадим Колісніченко у футболці з написом "За русский язык", порушення регламенту, і  ось – мовний закон було ухвалено. 

Як виявилося згодом, серед депутатів, які натиснули кнопку за, 62 фізично не було в залі. Однак їх картка, очевидно, знаходилася в слоті, і їх голоси – використані. 

Голосування за цей закон, крім іншого, показало дві важливі проблеми українського парламенту – прогульництво і, як його наслідок, кнопкодавство. 

З 2012 року в Україні двічі змінилася влада, але ситуація з кнопкодавством і прогульництвом залишалася незмінною. Депутати-порушники отримували осуд доброчесних колег і суспільства. Однак на цьому все й завершувалося. Прогулювати Раду й голосувати неособисто досі можна безкарно.

Про свої наміри викорінювати кнопкодавів і прогульників з парламенту сміливо заявив чинний президент Володимир Зеленський. Глава держави пропонує внести зміни до Конституції, за якими порушників регламенту каратимуть. Ми розібралися, що саме пропонує влада, наскільки це ефективно та які альтернативи цієї чесної боротьби.

Злочин і кара

Кнопкодавство – це неособисте голосування народного депутата. Здебільшого воно  завжди виглядає однаково: нардеп-кнопкодав бігає по залу зі жменею карток та натискає кнопки замість іншого народного обранця. Водночас, депутата, за якого проголосували, може навіть не бути в сесійній залі чи й узагалі – в парламенті.

Першим витокам кнопкодавства в Україні близько 20 років. Усе починалося банально. На початку 2000-х бізнесмени масово пішли в Раду за недоторканністю. Годі було очікувати від таких парламентарів сумлінної роботи – здебільшого, вони були прогульниками.

Явка часто була настільки низькою, що парламентська більшість не могла ухвалювати рішень. Натомість виборці все більше обурювалися, що прогульники отримують гроші з їхніх кишень і не виконують зобов’язань перед народом.

Оскільки працювати ефективно в таких умовах було практично неможливо, лідери політичних сил знайшли своєрідне рішення цієї проблеми. Вони почали забирати в депутатів картки та використовувати на свій розсуд. 

Іноді прогульники навіть не знали, що проголосували за той чи інший закон. Це й заклало підвалини кнопкодавства. І ось уже кілька скликань це явище стабільно присутнє в українській політиці. І воно – не просто поганий тон, а пряме порушення закону. 

"Абсурд, коли в найвищому законодавчому органі, щоб ухвалити закон, порушують Основний закон держави", – обурюється журналіст Руху ЧЕСНО Олександр Саліженко.

"Кнопкодавство – це порушення процедури особистого голосування (статті 84 Конституції), статті 37 Регламенту ВРУ, а також статті 24 Закону "Про статус народного депутата" – народний депутат зобов'язаний особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою та її органами", – підтверджує юрист Максим Хаврат.

Єдина натиснута за колегу кнопка – це порушення цілої низки законів. Однак це не зупиняє депутатів. Адже жодного покарання за такий проступок не передбачено.

"У разі виявлення неперсонального голосування, голова Верховної Ради повинен зупинити голосування, доручити лічильній комісії визначити наявність народного депутата, за якого голосували неособисто, і після цього провести повторне переголосування. Проте, цієї процедури майже не дотримуються", – пояснює Хаврат.

Тож кнопкодавити, звісно, не можна, але якщо дуже хочеться, то вам за це нічого не буде.

Неособисте голосування іноді не просто залишається безкарним – воно навіть може бути вигідним парламентарям. 

Так, наприклад, було в Раді минулого скликання, розповідає координаторка Руху ЧЕСНО Віта Думанська: 

"Кнопкодавство фактично рятувало коаліцію в минулому скликанні Ради, без нього вона була б недієздатною. Інколи треба було "підкинути" голосів за неоднозначні рішення. Оскільки такий стан справ був вигідним і парламенту, і президенту – ніхто не збирався усувати це явище".

Чому не можна кнопкодавити

Якщо у вас помилково склалося враження, що, кнопкодавів використовують задля поганих справ, то ні. Ця проблема настільки вкорінилася в українській Раді, що кнопкодавством ухвалюють чимало законів. Не всі з них – погані. Значна частина – навіть знакові.

Лише в парламенті попереднього скликання, за даними Руху ЧЕСНО, накнопкодавили понад півтори сотні законів. І значна частина з них – дуже важливі розвитку держави

Зокрема, кнопкодавством розірвали Договір про дружбу з Росією та закріпили в Конституції курс на НАТО та Європейський Союз. Також депутати чужими кнопками підтримали звернення президента Петра Порошенка до Патріарха Варфоломія щодо надання Україні томосу.

Навіть чергове продовження мораторію на продаж землі відбувалося з кнопкодавством. 

Що ж до посад, то попередній прем’єр-міністр Володимир Гройсман, можливо, так би й не посів своє крісло в Кабміні, якби не кнопкодави.

 

Нова влада була рішуче налаштована покласти край цьому ганебному явищу. Народні обранці від "Слуги народу" навіть внесли пункт про кнопкодавство у меморандум, під яким усі дружно підписалися. 

Згідно з цим документом, порушники повинні були добровільно скласти мандат. Однак за першої ж нагоди – проігнорували цю обіцянку. Бо серед перших кнопкодавів парламенту 9-го скликання більшість – "слуги народу".

Спершу Рух "Чесно" спіймав на кнопкодавстві Сергія Литвиненка, пізніше – Олену Копанчук. Складати мандат народні депутати не збираються – обійшлися вибаченнями. А от самовисуванець Олександр Ковальов, якого журналісти теж спіймали за натисканням чужої кнопки, взагалі почав їм погрожувати.

Три новоспечених кнопкодави – результат лише першого місяця роботи нового парламенту. В Україні ж кнопкодавство – цілком звичне явище. У минулому скликанні Рух "Чесно" зафіксував 1800 випадків кнопкодавства.

Найвідоміші порушники минулого скликання ВРУ: Антон Яценко з групи "Відродження", Андрій Шинькович та Олександр Бакуменко з "БПП", мажоритарник Андрій Іванчук з "Народного фронту".

"Не треба з дурної голови на здорову", – каже Антон Яценко. На його думку, проблема кнопкодавства прямо спричинена прогулами, тож натискати чужі кнопки йому доводилося, аби "парламент працював".

"У минулій Верховній Раді було приблизно 170 народних депутатів, які мусили це робити, щоб вона працювала. Бо люди вибирають парламент для прийняття законів, – зазначає народний депутат. – Це явище мало місце всю історію незалежної України, тому що відсутнє для депутатів, які не відвідують Верховну Раду будь-яке покарання. Тобто депутат може прийняти присягу, жодного разу не з’явитися в Раді, але його позбавити мандату неможливо".

Яценко каже, якщо депутати підтримують покарання для прогульників, то санкції проти кнопкодавів він також схвалює.

Депутат має рацію – для прогульників покарання теж дуже відносне. Порушника лише можна позбавити частини заробітної плати за його прогули. Для більшості – це незначні втрати. Та й проблему кнопкодавства це не вирішує.

Чим же таке небезпечне кнопкодавство?

По-перше, таким чином можна просунути дуже сумнівні закони, як було із мовним 2012-го року.

По-друге – порушення процедури дають підстави оскаржити та відкликати будь-який закон, яким би прогресивним він не був. Для цього потрібно, щоб під час голосування один депутат віддав іншому свою картку і той демонстративно кнопкодавив.

І насамкінець – кнопкодавство просто нівелює вибори, на яких народ делегує кожному своєму обранцеві приймати особисто важливі державні рішення. 

"Кожен депутат в Раді представляє своїх виборців. Виборці делегували саме йому право приймати рішення, а не його сусіду, який може дотягнутися до кнопки. Кнопкодави нівелюють представницьку функцію парламенту", – пояснює Віта Думанська.

Вийдіть з Ради, розбійники!

Факт кнопкодавства у новому скликанні, звісно, дуже розлютив президента Володимира Зеленського. Кажуть, він навіть вилаяв депутатів "Слуги народу" за такий проступок.

Однак кнопкодавства справді не існувало би без прогульництва. Обидві ці проблеми президент намагається вирішити шляхом внесення змін до Конституції. Покарання порушникам – суворе.

Відповідно до пропозицій, президент пропонує позбавляти депутатського мандата за неперсональне голосування. За його логікою, втратити своє місце під куполом Ради має і той народний обранець, який проголосував чужою карткою, і той, за кого проголосували. Покаранню має передувати суд, який і виноситиме вироки порушникам.

Така ідея досить популярна. Варто лише згадати, що позбавлення мандата та кримінальну відповідальність кнопкодавам і прогульникам обіцяла в своїй програмі не одна політична партія. 

Однак саме ця пропозиція тягне за собою низку не дуже позитивних наслідків. Для початку – ризик постійно довибирати мажортарників у парламент. Адже якщо кнопкодавив депутат, який пройшов по списку, мандат замість нього просто отримує інший партієць. Якщо ж кнопкодавив мажоритарник, то на його місце доведеться когось дообирати. І на нові довибори витрачати кошти з бюджету.

Крім того, зміни не дають відповіді на питання, а що ж робити з кнопкодавством, доки суд триває. Відстороняти від голосувань чи дати можливість ще покнопкодавити?

Позбавляти мандата Зеленський хоче і за низьку відвідуваність. Зокрема, якщо депутат відсутній "без поважних причин на третині пленарних засідань Верховної Ради України та/або засідань комітету Верховної Ради України, членом якого він є, протягом однієї чергової сесії".

Цілком імовірно, що це не вирішить проблему кнопкодавства, а лише збільшить кількість хворих, наприклад, на застуду нардепів. 

Схоже, в Зеленського і самого ще не визначилися з покаранням для прогульників та кнопкодавів. Не так давно його представник в парламенті Руслан Стефанчук опублікував президентський законопроект, згідно з яким, кнопкодавів штрафуватимуть на суму від 50 ти 85 тисяч гривень.

Прогрес на службі парламентаризму

Те, що нарешті взялися за вирішення проблеми кнопкодавства – дуже добре. Утім, чи варто так суворо карати порушників, якщо можна попередити проблему?

"На противагу різним заходам впливу відносно депутатів-кнопкодавів, варто було би запровадити систему, яка б унеможливила неперсональне голосування", – пропонує Максим Хаврат.

Попередити недобросовісне голосування вже намагалися шляхом запровадження сенсорної кнопки. Її використання передбачає зайнятість обох рук депутата - однією голосує, іншою – настискає кнопку. Кнопки уже встановили в сесійній залі парламенту і збиралися тестувати. Проте в серпні тестування було зірване через слідчі дії ДБР. 

Альтернативою сенсорній кнопці може стати біометрична, для якої потрібен відбиток пальця депутата. Однак, наголошує Віта Думанська, потрібен деякий час на впровадження цього інструменту. 

"Ідентифікація особи за відбитком пальця є доволі вдалою біометричною технологією завдяки простоті використання, зручності і надійності. Вірогідність помилки при ідентифікації користувача за відбитками пальців набагато менша порівняно з іншими біометричними методами",  – зазначає Хаврат.

Боротися з кнопкодавством та прогулами можна й змінами до законів, але не тими, що передбачають покарання, а тими, які допомагають уникнути порушення.

"Прийняття рішень простою більшістю присутніх в залі. Зникає потреба мати 226 голосів для звичайних законів. Залишаються обмеження по кількості голосів за законопроекти з категорії важливих та зміни до Конституції, – каже Віта Думанська. – Таке рішення рекомендувала місія Кокса. Це дисциплінує як більшість, так і опозицію".

Низька явка депутатів у парламенті та кнопкодавство давно прижилися в українському парламенті, тож їх, безперечно, треба вирішувати.

Однак позбавлення мандату для недобросовісних депутатів не схоже на ефективне рішення. Адже невідомо скільки може тривати суд над порушником, в процесі якого депутат може накнопкодавити ще. А в разі позбавлення мандату мажоритарника на його округ чекатимуть нові вибори, які, до речі, він знову може виграти.

Очевидно, що замість покарання тут потрібен запобіжник. Навіщо карати, якщо можна не дати можливості порушити? 

Якщо депутати проголосують за сенсорну кнопку та голосування простою більшістю присутніх, прогули і кнопкодавство уже практично не впливатимуть на якість роботи Ради.

Олександра Безсмертна з морської піхоти: Воїн статі не має – ти або воюєш, захищаєш або ні
Андрій Магера: Якби не існувало депутатського імунітету, у нас не відбувся б ані Майдан 2004 року, ані Євромайдан
Заборонити не можна попередити. Як боротися з кнопкодавами та прогульниками
"Хамерман знищує віруси": Ми практично відбили собі право виступати в мереживних трусах (uncensored)
Усі публікації