Партії чи технічні проекти: на які політичні сили спираються кандидати в президенти

Олександра Кузіва
Середа, 27 березня 2019, 14:48

Близько 5% від загальної кількості партій висунули своїх кандидатів на вибори президента. З цієї кількості лише третина спроможна отримати своїх представників у Верховній Раді за результатами парламентських виборів цієї осені.

Більшість нібито "нових" партій, пов'язаних з топовими кандидатами у президенти, з'явилися шляхом перейменування вже існуючих, але неактивних політичних проектів. Водночас продовжують існувати 61 політична партія, реєстрацію яких вже мали скасувати.

Проблема "технічних" партій продовжує поглиблюватися і підриває довіру суспільства до політичних партій загалом.

Як президенту виконати більшість обіцянок?

Цієї неділі відбудеться перший тур президентських виборів, за яким, як свідчить соціологія, буде другий. При всій важливості ролі президента курс України в найближчі п'ять років так само залежатиме і від парламенту. Для впровадження комплексних та ефективних реформ, яких так потребує Україна, президентові потрібна життєздатна коаліція у парламенті, спроможна ефективно співпрацювати та дотримуватися погодженого політичного курсу.

Що буде, якщо гарант не матиме опори у вигляді коаліції? Показовим уроком в історії незалежної України є політична криза 2006-2008 років, коли попри те, що більшість місць у парламенті отримали учасники Помаранчевої революції, "Наша Україна" та "БЮТ" не змогли стати партнерами.

Каменем спотикання тоді були не ідеологічні, а кадрові питання, зокрема – кому дістануться посади спікера Ради та прем'єр-міністра. Зрештою, Партія регіонів спільно з соціалістами і комуністами створила свою Антикризову коаліцію й домоглася призначення прем'єром Віктора Януковича. Співпраця Ющенка-президента та Януковича-прем'єра зазнала фіаско: у 2008 році через політичну кризу Ющенку довелося розпустити парламент.

Навесні ми обиратимемо не лише майбутнього головнокомандувача чи головнокомандувачку, а і їхні команди. Якщо сподіваємося на втілення президентських передвиборчих програм, вже зараз важливо знати, на які політичні сили вони спираються.

Як показав досвід останніх двох скликань парламенту, що обиралися за змішаною системою, навіть при дозволеному самовисуванні на мажоритарних округах ситуацію в Раді визначають партії: від них обираються три чверті кандидатів. У 2012 р. – 88,2%, у 2014-му – 76,1%:

 

На які партії спираються кандидати у 2019-му?

Президентські вибори цього року побили рекорд за кількістю зареєстрованих кандидатів: у бюлетені їх буде аж 39.

Показово, що з-поміж претендентів на президентство офіційно партії номінували лише половину – 20 кандидатів. При тому, що політичних партій в Україні сьогодні аж 352. Це означає, що цього разу 332 партії пропускають загальнонаціональні вибори голови держави.

Нагадаємо, що стаття 24 закону "Про політичні партії" вимагає від партій участі у виборах до Верховної Ради або на посаду президента протягом десяти років. Якщо ж партія цієї вимоги не дотрималася – це прямий привід для Мін'юсту звернутися до Верховного Суду з поданням про анулювання її реєстраційного свідоцтва.

Так, з-поміж 154 партій, зареєстрованих десять або більше років тому, лише 90 брали участь у парламентських чи президентських виборах за останні 10 років. Водночас лише 3 політичні партії перебувають на стадії припинення діяльності. Це означає, що в Україні на сьогодні продовжують існувати понад 60 партій, реєстрацію яких вже треба було б скасувати.

Попри значну кількість партій, довіра до них дуже низька. Соціологічні дослідження останніх років засвідчують, що 80% українців зовсім або скоріше не довіряють партіям, а 61% українців вважають, що жодна з партій не захищає їхні інтереси. Тому частина кандидатів у президенти дистанціюється від політсил та балотується як самовисуванці попри загрозливу статтю 24 закону "Про політичні партії в Україні".

Зокрема, чинний президент Петро Порошенко, як і попереднього разу, вирішив не балотуватися від партії свого імені, оскільки його персональний рейтинг вищий за рейтинг "бренду". Таке рішення пояснила його представниця у Верховній Раді Ірина Луценко:

"Президент зумів своїми реформами об'єднати всю країну, знайти однодумців більше, ніж у його партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність". Власне, тому, представляючи інтереси більше ніж своєї партії, президент Порошенко йде самовисуванцем, закликаючи все суспільство бути його однодумцем".

Другим самовисуванцем серед лідерів перегонів (група Рейтинг, КМІС) є Юрій Бойко.

"Я подав документи кандидата в президенти як самовисуванець, оскільки ще не завершено юридичний процес оформлення партії "Опозиційна платформа – За Життя". Також мене підтримує ще низка організацій", – пояснює своє рішення кандидат.

Дійсно, наприкінці січня пройшов форум партії, на якому було задекларовано, що Бойко став кандидатом від "Опозиційної платформи – За Життя". Однак офіційно вносити таке номінування до ЦВК було запізно.

Решта вісім кандидатів-лідерів перегонів офіційно балотуються від політичних партій. Частині з них вдалося також заручитися підтримкою конкурентів з меншими рейтингами, які знялися на їхню користь або публічно заявили про підтримку.

Партії "Об'єднання "Самопоміч" (Андрій Садовий), Громадський рух "Народний Контроль" (Дмитро Добродомов),"ДемАльянс", який не висував свого кандидата, а також Дмитро Гнап, який кандидував як висуванець політичної партії "Сила людей", публічно підтримали лідера партії "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка.  Втім, партія "Сила Людей" не підтримала це рішення. Лідер партії "Наші" Євгеній Мураєв зняв свою кандидатуру на користь Олександра Вілкула, який наразі очолює партію "Опозиційний Блок – Партія Миру та Розвитку".

На користь Петра Порошенка знявся кандидат від партії "Воїни АТО" полковник Сергій Кривонос, якого президент одразу після цього призначив першим заступником секретаря РНБО.

Останнім закликав своїх виборців голосувати за Юлію Тимошенко кандидат від партії "Основа" Сергій Тарута, який встиг вкласти у свою промо-кампанію щонайменше 150 млн грн. Щоправда, зняти свою кандидатуру він не встиг, тож його прізвище з'явиться у бюлетенях, а 199 його представників в окружних виборчих комісіях вдвічі підсилять представництво Тимошенко.

У результаті, партійна підтримка топ-10 кандидатів на президентство напередодні першого туру виглядає так:

 

Технічні партії у президентських перегонах

Партії, пов'язані з десятьма найрейтинговішими кандидатами на президентство у 2019 році, суттєво різняться своєю виборчою історією. Для 5 з 15 – тобто для третини з них – ці вибори є першими. Це партії "Воїни АТО", "НАШІ", "Опозиційний Блок – Партія Миру та Розвитку", "Основа" та "Слуга Народу".

Цікавою є закономірність, що більшість нібито "нових" партій (4 з 5-ти) з'явилися шляхом перейменування і зміни керівництва вже існуючих, але неактивних політичних проектів.

Нагадаємо, що для реєстрації політичної партії необхідно зібрати щонайменше 10 000 підписів на підтримку її створення у щонайменше 8 областях та Києві, а також окупованих Севастополі та щонайменше 5 районах Автономної Республіки Крим.

Тож для частини політиків легше і дешевше придбати та перейменувати існуючу, але неактивну політичну партію замість того, щоб провести загальнонаціональну кампанію зі збору підписів. До того ж, деякі положення закону про політичні партії наразі просто неможливо виконати. Зокрема у частині, яка стосується збору підписів та створення регіональних осередків на окупованих територіях.

Наприклад, партія Мураєва "НАШІ" за чотири роки свого існування була перейменована чотири рази й не брала участь у виборах ані парламентського, ані місцевого рівня. Ця партія підтримала кандидата від іншого нового бренду "Опозиційний Блок – Партія Миру та Розвитку", яка була створена на основі іншого партійного проекту, заснованого бізнес-колегами Ріната Ахметова ще у 2014 році, але який не провадив жодної активної діяльності.

Партія "Основа", яка підтримала кандидатку від ВО "Батьківщина" Юлію Тимошенко з'явилася з "Партії державного нейтралітету України", що у вересні 2014 року разом з іншими 5 політсилами утворили "Опозиційний блок". У 2015 році партія перейменувалася в "Громадянина", а "Основою" стала в лютому 2017-го.

Наймолодшою є партія "Слуга народу" – політична сила, яка у разі перемоги слугуватиме опорою найбільш рейтинговому кандидату Володимиру Зеленському. До речі, партія наразі також має найвищий рейтинг та, відповідно до опитувань, може отримати найбільшу кількість мандатів за результатами голосування по партійних списках.

Партію було створено ще у 2016 році під назвою "Партія рішучих змін". "Слугою народу" вона стала у 2017 році, що збіглося в часі з виходом другого сезону однойменного серіалу. Згідно з фінансовими звітами, "Слуга народу" безоплатно користується частиною офісу адвокатського бюро "Качура Лоєрс" у Києві. Це бюро надає послуги з "оперативного створення політичних партій" і зазначає, що створило вже 39 політичних партій.

Отже, навіть на рівні змагань лідерів президентських перегонів "технічні" партії впливають на виборчий процес: вони не провадять фактичної діяльності до моменту, коли в когось з рейтингових політиків виникає потреба купити "бренд" політсили або отримати додатковий вплив за рахунок квот у виборчих комісіях.

Квазі-"нові" партії можуть бути або створені спонсорами таких проектів, як свідчить історія "Опозиційного блоку", або банально перекуплені та перейменовані, як у випадку політичних сил "Слуга народу" або БПП "Солідарність".

Без змін до законодавчого регулювання реєстрації та ліквідації політичних партій, а також фактичної діяльності партій у міжвиборчий період ринок політичних проектів в Україні зростатиме й надалі.

Так, з 2014 року було зареєстровано 161 партію. Це означає, що до наступних парламентських виборів до Верховної Ради 10-го скликання вони – поза зоною ризику і потенційно можуть бути перекуплені та використані як у двох наступних раундах виборів до ВРУ, так і на наступних президентських виборах. Це стане одним з чинників подальшого зниження якості політичних партій та суспільної довіри до них.

Закінчити війну і подолати корупцію: чого чекає молодь на "Zaxidfest" від політиків?
Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий
Суперсила монобільшості: на що здатні "слуги народу" у Верховній Раді?
Рада 9.0: за що проголосували українці
Усі публікації