Мері О'Хейген: "Головною метою Росії є знову зробити Україну колонією"

За виборами в Україні цього року пильно спостерігав весь світ. Головне питання як в середині країни, так і за її межами було одним – чи буде цей процес прозорим і демократичним. Відповідь приємно здивувала: саме ці виборчі перегони були чи не найпрозорішими в історії України.

За виборами стежили й наші партнери з європейських країн. Не секрет, що Україна значною мірою потребує підтримки зарубіжних держав. Їхня основна зацікавленість – впровадження реформ та прозорі демократичні процеси.

Мері О'Хейген працювала в Україні всі 5 років після Революції Гідності. Вона очолювала український офіс Національного Демократичного Інституту (NDI). До України пані О'Хейген працювала над розбудовою демократій в різних країнах світу.

Останні 5 років координувала програми з розвитку політичних партій, громадянського суспільства та парламенту із особливим наголосом на залучення жінок у політичну сферу в нашій країні.

"Громадяни України хочуть, щоб їхня країна стала повноцінною демократією. Вони бачать, що це важливо для їхнього повсякденного життя, і розуміють, що означає демократія: справедливість для всіх, повага до прав людини, вільні й чесні вибори, свобода слова", – констатує пані О'Хейген.

У квітні вона залишила пост керівниці NDI в Україні. Спецпроект "Вибори Вибори" встиг поговорити з пані Мері про стан демократії в Україні, її враження від виборів та сподівання, які покладає Захід на новообраного президента нашої держави.

– Мері, NDI запросило чимало спостерігачів до України. Що побачили вони, і які ваші враження від президентських виборів в Україні?

– Щодо питання про побачене спостерігачами. Загалом, гадаю, їхня оцінка така: виборчий процес був гарно організований, результати заслуговують на довіру, незважаючи на ті виклики, які стояли перед Україною.

Також гадаю, що вони побачили певне поліпшення у другому турі, який був менш напруженим порівняно з першим. Як і на будь-яких виборах, на цих є, що вдосконалити. Тож наші рекомендації будуть містити чималий перелік пропозицій, що варто покращити.

– На вашу думку, на яких ключових реформах слід буде сфокусуватися новому президенту протягом першого року на посаді?

– Гадаю, що рішення українського народу на цих виборах дуже очевидне. Судячи з опитувань, люди були незадоволені швидкістю й змістом змін, які були до цього.

При цьому варто відзначити, що попередній президент мав чимало справді важливих досягнень протягом своєї каденції. Йому не вдалося переконати достатньо людей, що він достатньо серйозно підійшов до вирішення проблем, які їх найбільше хвилювали, що включає боротьбу з корупцією, очищення судової системи тощо.

Тож гадаю, що новий президент має кредит довіри, щоб взятися за ці речі. І в своїх публічних заявах він прямо висловив намір це робити.

Очевидно, що корупція для нього є пріоритетною, і, звичайно, є ще аспект міжнародних відносин і безпеки. Україна тут стоїть перед нагальними й важкими викликами. Як я розумію, із заяв новообраного президента, це теж буде для нього пріоритетом.

Він побачить, що українські виборці, звичайно, хочуть миру, як і в будь-якій країні, але також – що вони не готові до жодних компромісів заради миру. Це для будь-якого президента створює дуже чіткі умови, в межах яких треба добиватися миру й водночас не піти на поступки, які народ не підтримає. Я переконана, що новообраний президент розуміє, в яких рамках він може тут діяти.

Щодо міжнародних відносин, то ці вибори не були голосуванням проти обраного Україною євроатлантичного напрямку. Гадаю, що новообраний президент розуміє і це теж.

Він чимало говорив, що хоче консультуватися з людьми. Гадаю, він розуміє, що для великих складних питань потрібно чимало обговорень, дебатів і розуміння всієї складності проблем, бо лише тоді люди зможуть зробити поінформований вибір.

Він неодноразово говорив, що має намір консультуватися з людьми. Це та сфера, в якій NDI активно працює за підтримки уряду Сполученого Королівства. Ми очікуємо, що публічні консультації будуть в пріоритеті.

– Як гадаєте, які будуть найбільші виклики і загрози для України після цих виборів?

– Україна справді дивовижна країна. Я маю честь працювати тут протягом останніх 5 років, і за цей час спостерігаю помітний прогрес, незважаючи на просідання економіки, безпекові й політичні виклики, які для будь-якої країни були б страшним випробуванням.

До речі, маю додати до попереднього питання щодо пріоритетів новообраного президента. Звичайно, він має зосередитися на економіці. Цього року буде чимало важливих викликів в економіці, зокрема щодо боргових зобов'язань, договорів з МВФ тощо. Тож дуже важливо якнайшвидше сфокусуватися на тому, щоб Україна протрималася не лише кілька наступних місяців, а також думати про довгострокові реформи, що справді вивільнять економіку й дозволять більшій кількості людей реалізувати свій потенціал. Тут варто говорити як про бізнес, так і про творчість.

Щодо викликів – деякі з них є очевидними. Гадаю, що хто б не був президентом, Росія не хоче бачити Україну успішною. Тож очевидно, що буде тиск, з яким треба вміло вправлятися.

Гадаю, що міжнародна коаліція, яка формувалася на підтримку України з 2014-го року, дуже важлива для майбутнього країни, тож треба, аби міжнародна спільнота стояла за Україною, розвивати її дуже важливо.

Ця війна є асиметричною в усіх сенсах, і допомога ззовні є важливою для встановлення рівних правил гри. Я гадаю, що задовольнити очікування великої кількості виборців, які в цьому турі проголосували за новообраного президента, є нагальним викликом на внутрішньому фронті.

Думаю, що ті консультації, про які говорив майбутній президент, є одним зі шляхів виправдати ці очікування, щоб люди розуміли, чого вимагає досягнення певних цілей. Якщо люди не розумітимуть, які кроки потрібні, це викликатиме нетерплячість і враження, що нічого не робиться. А українські виборці дуже пильні.

Я впевнена, що люди захочуть, щоб новий президент був успішним. Я би хотіла, щоб він отримав певний кредит довіри, але він повинен у найкоротші строки показати результати, щоб зберегти високий рівень суспільної підтримки. Впевнена, що він теж це розуміє.

– Ми розуміємо, що Україна суттєво залежна від підтримки зарубіжних партнерів. Якими мають бути головні кроки нового президента на міжнародному рівні?

– Він не починає з чистого аркуша. Українські позиції на міжнародній арені сьогодні дуже відрізняються від тих, що були, скажімо, в 2013-му. Тож важливим є, звичайно, підтримувати те, чого вже вдалося досягнути.

Новообраний президент говорив про можливість досягнути прогресу у вирішенні військового конфлікту. Будь-яка зміна влади відкриває нові можливості спробувати вирішити проблеми, які до цього вирішити не вдавалося. І мені здається, що саме це вікно можливостей він захоче використати, і, це важливо для України, що він поважає ті рамки, які окреслили українці.

Ми неодноразово цікавилися суспільною думкою, і це дуже очевидно, що абсолютна більшість українців проти того, щоб Україну позбавили можливості самій визначати своє майбутнє.

Я переконана, що головною метою Росії є знов зробити Україну колонією, якщо не формально, то по суті. І саме проти цього виступає абсолютна більшість мешканців у всіх регіонах України. Тож я вважаю, що пошук завершення військового конфлікту без компромісів, проти яких виступає більшість українських громадян, є складним, але необхідним завданням.

– Як ви знаєте, чимало українців час від часу заявляли, що готові залишити все й навіть виїхати з країни. Чому їм слід залишитися й будувати власну державу тут?

– Такі думки справді доводиться чути. Я дивлюся на це через призму досвіду з чималої кількості інших країн, у яких працювала, і можу сказати, що Україна має найбільше нерозкритого потенціалу. Йдеться і про економічний, і творчий, і соціальний потенціал.

Якщо його розкрити, реалізувати – це буде дивовижно. Звичайно, потрібні відповідні передумови. Необхідно вивільнити економіку, дати умови для розвитку підприємців, зламати монополії.

Є також потреба забезпечити права людей, і це як права на власність, так і інші права. Щоб це сталося, судова система має бути незалежною, щоб справедливість встановлювалася незалежно від того, про кого йдеться. І якщо цей потенціал розкрити, то чимало молодих людей побачать, що мають більше можливостей тут, ніж якби вони були за кордоном. Я чекаю на цей день.

Маю сказати, що мала приємність спілкуватися з дуже багатьма українцями і не зустрічала досі народу з таким потенціалом ніде в світі. Тож я з захопленням думаю про майбутню Україну, коли вона стане тією країною, якою заслуговує бути.

– Я знаю, що ви працювали у різних європейських країнах. Якщо порівнювати ту демократію, яка зараз є в Україні, з іншими країнами, якою буде ця оцінка?

– Перше, що хочу сказати про Україну, тут є великий запит на демократію. Громадяни України хочуть, щоб їхня країна стала повноцінною демократією. Вони бачать, що це важливо для їхнього повсякденного життя, і розуміють, що означає демократія: справедливість для всіх, повага до прав людини, вільні й чесні вибори, свобода слова. Люди розуміють, що таке демократія, й в усіх регіонах є на неї запит. Це не те питання, яке розділяє країну.

Звичайно, люди в усьому світі хочуть свободи і демократії, але дивовижно, наскільки саме цей запит є об'єднуючим фактором в Україні. Це передусім.

Якщо говорити, де Україна зараз, то протягом останніх 5 років я побачила чималий поступ, і те, що відбулося минулого тижня – це цікаво і майже поетично, оскільки це був мій останній тиждень в Україні. Я думаю, що ці вибори справді є величезним досягненням України, що вдалося змінити владу мирно. Кандидат, який програв, визнав свою поразку. І зробив це з такою гідністю. В Україні, гадаю, це було вперше й було приємно це побачити.

Висока явка в обох турах президентських виборів і добра організація виборчого процесу – це теж досягнення, особливо за умови, коли довіра до виборів була не надто високою. Сподіваюся, що надалі люди будуть більше вірити в чесність виборів, це важливо.

Якщо ви пригадаєте, що відбувалося протягом останнього десятиліття, змінилося те, що люди голосували цього разу так чисельно, і ці вибори об'єднавчі в цьому сенсі.

І якщо ви подивитесь, за що люди голосували, то це в багатьох сенсах подібне на те, чому вони протестували у 2013 і за десять років перед тим. Цього разу ми побачили зміну президента через урну для голосування, а не мітинги, це справжня історична віха. На новообраного президента це покладає важку ношу відповідальності, і я впевнена, що він це розуміє, але те, що відбулося, думаю, варто відсвяткувати.

– Чи готова Україна до ЄС і чи готовий ЄС до України?

– Це цікава пара питань. Вступ до ЄС, звичайно, передбачає цілу низку речей, частина з яких пов'язана з політичним процесом, частина – із законодавчими змінами, роботою економіки, питаннями довкілля, соціального забезпечення.

Це процес, який завжди довгий і важкий, бо треба внутрішньо прийняти умови членства. Певний прогрес, очевидно, є, але ще є над чим працювати. Гадаю, що ніхто цього не заперечуватиме.

Щодо того, чи готовий ЄС до України, думаю, що існує потужна політична підтримка України всередині ЄС. І насправді так само серед інших європейських країн, які не є членами Євросоюзу. Існує дуже потужна підтримка України.

Є відчуття обурення і розуміння несправедливості подій у Криму й того, що досі відбувається на сході України. Це найбільше порушення міжнародного права щодо територіальної цілісності з часів Другої Світової. Люди в Європі розуміють це і розуміють, що цьому треба протистояти, якщо решта Європи хоче зберегти мир.

Тож я не думаю, що хтось сумнівається, наскільки важливою є Україна в очах її європейських партнерів.

Тим не менше, сам ЄС зараз теж переживає власні проблеми, і йому доведеться подолати їх, щоб бути спроможним пройти через наступний етап розширення. Тому, гадаю, що як з боку України, так і з боку ЄС ця подорож ще в жодному сенсі не завершена, але я дуже сподіваюся, що в цієї подорожі буде щасливе завершення.

– Ми знаємо, що українська політична культура розвивається, бачимо в парламенті більше жінок і більше ліберальних ідей у програмах політичних партій. Як вважаєте, що було досягнуто в цьому аспекті за 5 років і що буде далі?

– Це дуже важливе питання з багатьма аспектами, але я торкнуся лише двох з них. Перший – рівність чоловіків і жінок. Також хочу поговорити про розвиток політичних партій в Україні.

Щодо рівності чоловіків і жінок, я спостерігала чимало змін протягом останніх 5 років. Україна не занурена в минуле, як багато кому здається. Насправді українське суспільство дивиться в майбутнє.

Якщо ви не бачили перше опитування в Україні щодо рівності чоловіків і жінок, яке ми проводили у співпраці з офісом віце-прем'єрки минулого року, то воно показало дуже сильну підтримку більшої рівності між чоловіками й жінками. 77% опитаних сказали, що це питання є важливим або дуже важливим. І цей показник був значним не лише серед жінок, а й серед чоловіків.

Про що свідчить опитування? Воно показує, що і чоловіки, і жінки не почуваються зручно в традиційних ролях. У випадку жінок є нереалізоване бажання досягати успіху в кар'єрі й водночас у сім'ї. Чоловіки ж хочуть відігравати більшу роль у сімейному житті, поєднуючи це з традиційною роллю годувальника.

Вимога балансування цих ролей між чоловіками і жінками є цілком реальною і не лише в Україні, а й в усьому світі. І це одна з причин, чому люди хочуть кращого балансу між чоловіками й жінками в політиці, так само, як хочуть кращого балансу в сімейному житті.

Це значні показники, які вказують на суттєвий запит. Це не питання ідеології чи теорії, це суто практична річ. Якби був кращий баланс у представленості чоловіків і жінок у політичному житті, це б означало, що відображаються інтереси обох статей.

Кращий баланс між чоловіками і жінками у сімейному житті означав би, що всі мали би кращі шанси реалізувати свої прагнення. Тож це дуже важлива сфера.

Я спостерігала зміни і в публічному, і в політичному дискурсі щодо цих питань протягом останніх 5 років, і я бачила зміни в тому, як лідери політичних партій намагалися залучити жінок так само, як і чоловіків. Це стосується як залучення нових прихильників партій, так і висування кандидатами на виборні посади на різних рівнях. Це прогрес, який треба ще продовжувати, але який вже дуже відчутний.

У той же час, Україна перебуває під тим самим тиском, як і інші європейські країни, з боку Росії щодо цих питань. Росія намагається переконати людей, що рівність їм шкодить. Причина у тому, що вони хочуть створити перепону між Україною і ЄС.

У ЄС рівність є ключовим принципом, говоримо ми про рівність між чоловіками і жінками чи про рівність перед законом. Це ключовий принцип ЄС, і країни, які його не визнають, мають значно менші шанси вступу до ЄС. Росія це розуміє. Вона хоче підігріти ворожість до поняття рівності.

Росія докладає чимало зусиль, і в Україні теж є сили, які підсилюють російські меседжі, але я сподіваюся, що реальний запит, який дуже проявлений в українському суспільстві, переважить ці напади й що Україна продовжить своє просування в напрямі, якого хочуть люди.

– А як щодо політичних партій? Чому це питання таке важливе?

– Щодо політичних партій. Ви знаєте, що пересічні українські громадяни не дуже добре ставляться до партій. Гадаю, що не кажу нічого контраверсійного. Причина в тому, що історично в Україні політична влада, гроші й контроль над медіа, економічний прибуток завжди були в руках дуже обмеженого кола осіб, і партії виглядали радше витворами цих сил, ніж представниками інтересів громадян.

Є окремі наполегливі спроби будувати інші партії, які здійснюють активісти, залучені до політичного життя на різних рівнях. Це буде довга боротьба, тому що є певні структурні перепони.

Але, знову ж, я думаю, і ці вибори, що ми бачили, показали, що старі способи творити політику відходять на задній план, тоді як на передньому плані з'являється щось нове.

Я сподіваюся, що в майбутньому це трансформується в політичні партії, які спілкуватимуться з громадянами в міжвиборчий період, будуть взаємодіяти з громадянами щодо пріоритетів державної політики, рішень. Будуть бачити своїм ключовим завданням представляти інтереси своїх виборців. Це звучить просто, але насправді є дуже складно й потребуватиме часу, але це дуже важливий аспект політичного розвитку України.

– В Україні інститут репутації не дуже поважають. Восени парламентські вибори, і серед тих політиків, які зараз є у парламенті, чимало були звинувачені в корупції – з доказами, відео, документами. Але вони досі є депутатами й, можливо, переоберуться восени. Немає підзвітності й відповідальності. Чи є така ситуація типовою для європейських країн, і як з цим боротися?

– Я теж вважаю, що відчуття безкарності є тим, що дуже засмучує українське суспільство. Мені здається, що це було однією з причин результатів голосування.

Новообраний президент, звичайно, говорить про зняття недоторканності з парламентарів, і я впевнена, що одна з причин цього – віра людей у те, що парламент є можливістю переховуватися від правосуддя, як ви й зазначали.

Звичайно, попередня коаліція теж обіцяла зняти парламентську недоторканність, але так і не довела справу до кінця. Буде цікаво побачити, чи зроблять це тепер. Щодо депутатської недоторканності, то захист від кримінального переслідування є чимось справді шкідливим для парламенту як інституції, саме через ті причини, про які ви говорили.

Натомість захист свободи слова має залишатися. Треба дуже обережно відділити, яку частину недоторканності треба зняти, а яку – залишити. Не хотілося б ситуації, коли політичні лідери більше не почуваються вільними висловити те, що хочуть, в парламенті або поза його стінами, або ж стануть вразливими до різного роду залякувань, цього треба уникнути. Але забезпечити відповідальність тих, хто винен у кримінальних злочинах, звичайно треба.

– Українці зараз розділені результатами виборів, тому що хтось підтримує Зеленського, хтось – Порошенка. Як вважаєте, ми можемо щось з цим вдіяти?

– Очевидно, що в будь-яких виборах є переможці і переможені. Гадаю, що в цьому разі, коли співвідношення 3 до 1, коли голоси за переможця очевидно рівно розподілені по всіх регіонах, то можливість об'єднання залишається.

Чимало залежить від того, як визнає свою поразку переможений, і я гадаю, що Порошенко заслуговує на повагу за промову, яку він виголосив. І також чимало залежить від того, як відреагує на свою перемогу переможець.

Я працювала з політичними партіями у різних країнах тривалий час, і є тенденція, що тим, хто програли, бракує розуміння, чому так сталося. І так само бракує розуміння в тих, хто переміг. А це розуміння необхідне, щоб рухатися далі. У багатьох випадках як у розвинених, так і у нових демократіях, партії та їхні лідери роблять хибні висновки з рішення народу, і це шкодить їм у подальшій діяльності.

Думаю, що в цьому конкретному випадку також дуже важливо, щоб партії, особливо парламентські, змогли визнати вчорашній вибір українського народу й враховували його в подальших рішеннях. Цей вибір дуже очевидний, і важливо, щоб парламент як інституція, хоч вибори до нього ще не відбулися, не став деструктивною силою, а зміг працювати з новообраним президентом задля реалізації спільних цілей.

Це важливо, і якщо парламент так вчинить, то це швидше об'єднає країну. Якщо ж ставлення буде ворожим між переможцями виборів і тими, хто їх програв, це буде відбиватися на суспільстві.