Входять і виходять: як депутати фракції та партії міняють

Надія Суха
Четвер, 26 липня 2018, 10:35

Ідейність та відданість принципам. Зазвичай, такі риси політики продають нам під гаслами своїх виборчих кампаній.

Як правило, політики приходять у парламент під егідою якоїсь партії. Рідше – як самовисуванці. У своїх передвиборчих програмах вони завжди декларують важливі та благородні ідеали. Але не завжди їх дотримуються.

Внутрішніми міграціями політиків у Раді вже нікого не здивуєш. Вони змінюють то фракції, то партії, то втомлюються від авторитарних лідерів і йдуть у вільне плавання.

У Раді 8-го скликання переходів менше, ніж у попередніх, обраних за змішаною системою. Однак навіть менша кількість переходів не робить роботу нардепів більш передбачуваною.

Депутати виходять із фракцій або змінюють одну на іншу з різних причин – хтось не згоден із політикою лідерів, комусь більше подобаються колеги з іншої політичної сили, когось просто виганяють.

"Часом це може бути "ідейний" перехід, якщо депутат не згоден з лінією фракції і тому залишає її. Проте під такі ідейні переходи можуть маскуватися і переходи, що пов’язані з певними кулуарними домовленостями, – зауважує аналітик Громадського руху ЧЕСНО Олексій Вєдров. – Багатьох депутатів приваблюють перспективи, які відкриває членство у провладних фракціях: навіть якщо це не пряма матеріальна вигода, то точно допомога в ухваленні потрібних рішень".

До слова, раніше журналісти зневажливо називали "тушками" політиків, які перебігали до провладних фракцій. У минулому це було поширеним явищем. У нинішній Верховній Раді більше депутатів покинуло провладні фракції, ніж приєдналися до них.  

Депутати Ради 8-го скликання виходили чи заходили до депутатських фракцій і груп 75 разів. Найпопулярніший рух політиків, за даними Громадського руху ЧЕСНО, вихід із будь-якої фракції або групи. Всього за каденцію позафракційними та позагруповими стали 39 нардепів. По 9 переходів активісти зафіксували до БПП та депутатської групи "Воля народу".

Більшість із переходів здійснили мажоритарники. За словами експертів, вони – у виграшному становищі.

"У цій Верховній Раді мажоритарники робили це 51 раз, а списочники – 24 рази. Щоправда, однією з причин такої різниці є не лише менша лояльність мажоритарників до політичних сил та їхніх програм і посилене лобіювання ними бізнес-інтересів, а й право фракції позбавляти обраних за списком депутатів їхніх мандатів із подальшим заведенням до парламенту наступних претендентів у списку", – пояснює Олексій Вєдров.

Ілюструють це правило випадки з колишніми членами БПП Єгором Фірсовим та Миколою Томенком, яких президентська фракція позбавила мандату після виходу.

Якщо для списочників існує лише такий ризик, для мажоритарників – його взагалі немає.

"Навіть якщо кандидатура мажоритарника висунута якоюсь партією, це не означає його приналежність до партії чи фракції. Він лише декларує принципи партії, а може цього й не робити. Що з ними можна зробити? Запитати – як вам не соромно?", – зазначає експерт із парламентаризму Володимир Крижанівський.

Юридичної відповідальності за переходи мажоритарників немає. Чи є моральна – питання риторичне. Для цього слід розуміти мотивацію та вигоду для самого нардепа. Спецпроект "Вибори вибори" вирішив пригадати, хто й куди ходив у цій каденції, які на це були причини, а також зазирнув у політичне минуле народних мігрантів.

 

Не зрікаються в любові

Народний депутат Олег Барна у 2014 році потрапив до парламенту вперше. Він прийшов ідейним мажоритарником від партії "Блок Петра Порошенка" і від самого початку був вірним фракції. Попрощався Барна з БПП через велику прикрість.

У грудні 2015 року під час звітування в парламенті тодішнього прем'єра Арсенія Яценюка Олег Барна вручив голові Кабміну квіти та спробував винести його з трибуни. Після цього в парламенті сталася бійка.

Читайте також
Вечір у Раду: як нардеп Олег Барна ледь не сів у в’язницю за побиття
Фракція засудила вчинок Барни та виключила його зі свого складу. Нардеп натомість заявляв, що сам пішов у вільне плавання. Непорозуміння тривало три місяці, і вже в кінці березня 2016-го Олег Барна знову офіційно повернувся до фракції.

Для народного депутата це друга спроба піти в політику. Вперше Барна балотувався до парламенту 3-го скликання самовисуванцем, але його не обрали.

Подібні стосунки з БПП й у нардепа Федора Негоя. До парламенту він прийшов самовисуванцем, однак згодом приєднався до президентської фракції. У квітні 2015-го Негой із фракції вийшов. Але за рік – повернувся.

Для депутата Негоя це скликання парламенту вже друге за життя. На минулих виборах він також отримав мандат самовисуванцем, а потім приєднався до фракції "УДАР".

Буває, що і самі фракції зрікаються в любові своїх депутатів. Так сталося з  представником БПП Бориславом Розенблатом. Депутат начебто сам вийшов з фракції після зняття з нього недоторканності внаслідок підозри в бурштинових оборудках.

"Я тимчасово припинив членство в партії. Я вийшов із фракції, тому що, як ви знаєте, я дав обіцянку своїм виборцям довести свою невинуватість у суді. У мене є принципова позиція. Якщо я потрапив до такої скандальної справи, я повинен захистити свою честь", – коментує своє рішення Розенблат.

Але це, скоріше, було схоже на спроби хоч якось відбілити репутацію БПП.  

Це не перший похід Розенблата в політику. У 2002 році він також балотувався до парламенту від партії СДПУ(о), на чолі якої тоді стояли Віктор Медведчук, Леонід Кравчук та Олександр Зінченко. Каже, що для нього важливі не люди, а ідеологія, і саме ця політична сила була йому ідейно найближчою.

"Я думаю, що кожна європейська людина – вона соціал-демократ. Я хочу просто нагадати, що на початку 2000-х років Соціал-демократична партія була опозиційною силою, яка була проти олігархічних структур", – пояснює депутат.

І додає: "Коли в нашої компанії виникло багато проблем, а перші були з паном Азаровим по відшкодуванню ПДВ, ми звернулися до різних партій. Але тільки СДПУ(о) почала займатися цим питанням. Тому я підтримав цю політичну силу".

Своєрідна любов із "радикалами" в нардепа Сергія Мельничука. Ще у 2015 році "Радикальна партія" виключила депутата зі свого складу за поведінку, яка його дискредитує. Тоді він приєднався до депутатської групи "Воля народу" і побився в Раді з колишніми колегами.

І навіть попри те, що Мельничук встиг вийти вже й із "Волі народу", пристрасті з "радикалами" не вщухають. Цьогоріч після ефіру на одному з телеканалів нардеп ударив свого колишнього колегу Романа Лінька, зламавши йому носа.

 

Розчаровані

Ревний "свободівець", мажоритарник із Полтавщини Юрій Бублик прийшов до парламенту від партії "Свобода". Від цієї політичної сили він потрапив до Ради і минулого скликання, а в 2015 році – висувався на мера Полтави.

У квітні 2016 року він приєднався до фракції БПП, але за рік – вийшов. В одному зі своїх інтерв'ю Бублик заявив: фракція БПП – справжнє болото, а він долучився, щоб врятувати коаліцію.

"Коли запрошували до входження, брали на себе зобов’язання про наведення елементарного порядку. Я брав декілька напрямків – Держгеокадастр, Державна архітектурно-будівельна інспекція, Держекоінспекція на рівні Полтави. За проміжок часу свого перебування не те, що не покращилася – навіть усугубилася ситуація. Бути співучасником цього всього дійства… Я був не "за", – пригадує нардеп.

І додає: "Хтось закидав, що мені давали гроші за входження до фракції, це далеко не так. Я як пішов, так і вийшов, не мав ніяких зобов’язань".

Зараз народний депутат – позафракційний.

Депутат-мажоритарник зі Львівщини Тарас Батенко балотувався під егідою президентської партії. Але у 2015-му вийшов із фракції БПП.

"Заявляю про свій вихід з депутатської фракції БПП на знак протесту з приводу початку політичних репресій у країні. Я виховувався на вчинках плеяди шістдесятників та дисидентів, покоління, яке завжди критично ставилося до узурпації влади будь-ким. Узурпація починається з нехтування громадською думкою, а закінчується появою політичних в'язнів", – написав 31 жовтня 2015 року народний обранець на своїй сторінці у Фейсбуці.

Очевидно, що в коментарі народного депутата йдеться про затримання Геннадія Корбана. Нині Тарас Батенко обіймає посаду голови політичної ради партії "УКРОП".

На попередніх виборах мажоритарник також балотувався до парламенту, але як самовисуванець.

 

Нардепи з історією

Нардеп-мажоритарник Сергій Міщенко прийшов у парламент як самовисуванець. У квітні 2015-го він приєднався до фракції БПП. Нібито – також заради коаліції. Однак не минуло й року, як депутат із фракції вийшов.

Міщенко – народний депутат уже вдруге. До попереднього складу парламенту він був обраний по тому ж округу, що й зараз, і був позафракційним.

Цікаво, що Сергій Міщенко в політику ходить щонайменше з 2006 року. У 5 та 6 скликанні він балотувався від Блоку Юлії Тимошенко. А ось входи-виходи з фракції у нього почалися ще з 2007 року. За 6 скликання він виходив із БЮТу двічі.

У 4 скликанні людина з таким же іменем була помічником нардепа-комуніста Бориса Олійника.

У березні 2015 року за складних обставин покинули фракцію 4 народних депутати від БПП – Андрій Денисенко, Віталій Купрій, Олександр Дубінін та Валентин Дідич. Усі прийшли до парламенту як мажоритарники від Дніпропетровщини. Поки що нардепи не знайшли собі пристанища в жодній фракції.

Андрій Денисенко пояснив свій вихід конфліктом на грунті вбивства у Волновасі працівника СБУ, до якого причетний помічник нардепа.

"Вони вважали мене людиною "Привату", хоча я завжди був людиною Яроша. Мій вихід із фракції БПП був пов’язаний з публічною атакою на мене з боку ГПУ, СБУ, АП та окремих членів фракції під час конфлікту президента з Коломойським за "Укрнафту та "Укртранснфту", – переконує Денисенко.

Андрій Денисенко всього тричі намагався потрапити до парламенту і щоразу – від різних політичних сил. Минулого разу він балотувався від партії "Свобода", а в 2006-му – "Пора–ПРП". У четвертому скликанні був помічником депутата від "Нашої України" Івана Васюника.

"Я є принциповим націонал-патріотом, націоналістом-державником і був лише в партіях правого і право-центристського спрямування, – пояснює нардеп. – Починав свій політичний шлях у КУНі при Славі Стецько, був у НРУ за часів Чорновола, очолював регіональні структури Ющенка, організовував у Дніпрі обидві революції, брав участь у формуванні добробатів та загонів "Правого сектору".

Віталій Купрій також балотувався до парламенту у 2012 році як самовисуванець. Після виходу з фракції якийсь час політик був в "УКРОПі", однак покинув цю політичну силу.

Валентин Дідич висувався на попередніх виборах від партії "УДАР". Він і зараз входить до президії політичної ради партії "УКРОП".

Разом із ним – Олександр  Дубінін. У його послужному списку – балотування у 2007 році від БЮТ до парламенту та до Дніпропетровскої обласної ради від місцевої політичної сили "Україна майбутнього". Обласним депутатом Дубінін таки став.

Народний депутат Олександр Шевченко балотувався як мажоритарник від партії БПП, хоча й не був її членом. Але вже наприкінці 2015 року нардеп покинув провладну фракцію.

"Я увійшов до фракції БПП враховуючи співпадіння моїх політичних пріоритетів з головними положеннями Коаліційної угоди та програмою, з якою БПП йшов на вибори рік тому. Якщо ж фракція БПП під зовнішнім тиском зраджує цій присязі, мій людський обов’язок, мій статус народного депутата України, моя гідність патріота не залишають мені вибору", – написав він тоді на своєму офіційному сайті.

Цікаво, що нардепа Шевченка пов’язують з опальним олігархом Ігорем Коломойським. Поряд із братами Шевченками мільярдер є співвласником курорту "Буковель" і, згідно з численними повідомленнями у пресі, головним інвестором.

На вибори мера Івано-Франківська Шевченко балотувався вже від партії "УКРОП". Нині Олександр є членом президії політичної ради партії.

Шевченко балотувався до Верховної Ради і на попередніх виборах, і в далекому 2002-му році, але тоді був самовисуванцем.

Скандальний депутат Євгеній Мураєв також має цікаву історію свого депутатства. До нинішнього парламенту він прийшов як самовисуванець від Харківщини. Влітку 2015-го приєднався до фракції "Опозиційний блок". Утім, уже за рік – вийшов.

Причина виходу, за словами Мураєва, – різне сприйняття часу в нього та колег по фракції.

з фракції вийшов через низку голосувань, які суперечили моїм особистим переконанням. Маються на увазі закони, що дозволяють Порошенку узурпувати владу, які лобіюють інтереси ФПГ, неучасть "Опоблоку" у відставці Яценюка, підтримка так званої "реструктуризації заборгованості" МВФ, по суті, здача України в економічну кабалу", запевняє нардеп.

Хоча раніше "Опоблок" для Мураєва залишався "єдиною конструктивною силою в парламенті", зараз депутат так не вважає.

Любов до партії в Мураєва тривала недовго. Вже зараз він очолює політичну раду "За життя!" – партії Вадима Рабіновича, який, до речі, офіційно з "Опозиційного блоку" не вийшов.

Позаду в депутата – велика історія спроб потрапити в політику. До парламенту він намагався пройти з 2007 року від політичної сили "КУЧМА". У 2012 році балотувався від "Партії регіонів" і таки пройшов. Мураєв двічі був депутатом Харківської обласної ради – спершу від партії "Віче", яку очолювала Інна Богословська, а згодом – як регіонал.

"Я ніколи не обираю політичну силу, щоб "пристати", і був членом тільки однієї партії Партії регіонів, погляди якої поділяв. Бути з кимось чи не бути для мене завжди питання збігу поглядів. "Віче" або "КУЧМА" були досвідом політичної, організаційної, штабної діяльності. Це була робота, але я не був членом цих партій, за якими ідейна порожнеча", – пояснює депутат.

Мураєв відомий також тим, що був помічником екс-прем’єра Миколи Азарова. За його словами, контакти підтримують вони винятково особисті, але все одно вважає екс-прем’єра-втікача професіоналом.

Кілька історій виходу є й у депутатів-списочників від "Самопомочі", яких у свій час партія виключала з фракції. Жодного з них не позбавлено мандата. Таких депутатів усього 9, здебільшого вони залишилися позафракційними, однак деякі – Ірина Суслова, Павло Кишкар та Віктор Кривенко – приєдналися до БПП.

Суслова, яку виключили за голосування про призначення Віктора Шокіна генпрокурором, залишилась у фракції. Кривенка та Кишкаря виключили з фракції через голосування за децентралізацію. Противники ухвалення цих змін наполягали, що вони нададуть надто широкі права окупованим районам Донбасу.

Нардепи-мігранти не протрималися довго і в БПП, взимку цього року вони залишили пропрезидентську фракцію. Це був своєрідний протест проти тиску на НАБУ та невиконання коаліційної угоди. Зараз депутати прописалися в партії "Народний рух", яку очолює Кривенко.

Якщо для Кишкаря це перший похід у парламент, то Віктор Кривенко балотувався до Верховної Ради 5-го скликання від партії "Віче".

Окрім фракцій, у Раді існують також депутатські групи, у які об'єднуються позафракційні депутати. Із них також виходять. Як, наприклад, зробив нардеп Андрій Деркач у 2015 році.

Свій вихід із "Волі народу" він пояснив "неможливістю брати участь у діях, пов'язаних з політичними "договорняками" з чинною владою, яка довела до зубожіння український народ і продовжує займатися мародерством під час війни на сході країни, спекулюючи на патріотичних настроях населення". Відомо, що після смерті Ігоря Єремєєва нардеп фактично очолював депутатську групу.

Деркач – один зі старожилів парламенту. Він тут із 3 скликання і постійно змінював партії. Вперше нардеп потрапив до Верховної Ради разом із "Трудовою Україною", пізніше – від "За ЄдУ!", ще пізніше – "СПУ". У 6 скликанні приєднався до Партії регіонів і був вірний цій політичній силі аж дві каденції. Однак у силу обставин до парламенту в 2014-му пройшов як самовисуванець. І в цьому скликанні, і в попередніх – член "солодкого" бюджетного комітету.

Народний депутат Андрій Немировський вперше в парламенті, але за каденцію поміняв політичне спрямування кілька разів. До Ради він пройшов за списками "Самопомочі", проте ніколи не був у їхній фракції. Власне, і до списків його включили як члена партії-партнера "Самопомочі" "Воля".

Якийсь час нардеп лишався позафракційним, а згодом увійшов до депутатської групи "Воля народу". Однак за рік нардеп змінив табір і перейшов до БПП.

Народний депутат Віктор Развадовський переходи здійснював у межах депутатських груп. Мажоритарник із Житомирщини одразу приєднався до групи "Воля народу". Та наприкінці 2016-го вийшов із неї.

Незабаром нардеп приєднався до іншої депутатської групи – "Відродження".

Развадовський у Верховній Раді вже не вперше, але обирали його лише коли балотувався як самовисуванець. Так він став депутатом 3, 4 та двох останніх скликань. У 2006 році він був кандидатом від "Народного блоку Литвина", а роком пізніше – політичної сили "КУЧМА".

Подібну міграцію з "Волі народу" у "Відродження" здійснили Володимир Кацуба та Михайло Ланьо, обоє в минулому – регіонали.

Народний депутат Володимир Литвин вийшов із "Волі народу" восени минулого року. Він заздалегідь попередив колег про свій вихід, якщо вони підтримають пенсійну реформу. Ті підтримали – і нардеп виконав свою обіцянку.

У чинний парламент Литвин вперше прийшов як самовисуванець. До цього він успішно балотувався від різних партій. Спершу – від "За ЄдУ!". Потім – двічі від блоку імені себе, щоправда, перший раз був невдалим. На виборах 2012 року Литвин обирався від "Народної партії".

 

Молоді та амбітні

Народний депутат Дмитро Добродомовмажоритарник-самовисуванець. Але по приходу в парламент добровільно приєднався до фракції БПП. Та вже влітку 2015-го нардеп покинув фракцію через нові політичні амбіції – він створив партію "Народний контроль" та пішов із нею на вибори мера Львова.

Це не перші політичні спроби Дмитра Добродомова. У 2002 році він балотувався до парламенту як самовисуванець, а через 10 років – як представник партії "УДАР".

До "Народного контролю" приєднався Олег Мусій. Нині він член політичної ради партії. До парламенту Мусій балотувався самовисуванцем, однак одразу вступив у фракцію БПП. Із фракції вийшов після голосування за децентралізацію. Мусій відомий як міністр Майдану, після революції він очолив Міністерство охорони здоров’я.

 

Завсідники парламенту

Поки українці шукають нові обличчя та чекають на їхню появу на наступних виборах, у Верховній Раді 8-го скликання близько половини депутатів мають попередній досвід парламентської роботи.

Один нардеп просидів у Раді всі 8 скликань, два – по 7, шестеро обиралися в парламент 6 разів, 14 – по п'ять, 26 – 4 рази, 27 були нардепами тричі і аж 98 – двічі.

Рекордсменом у цьому сенсі є мажоритарник Юхим Звягільський. Він обирався як самовисуванець, але приєднався до фракції партії "Опозиційний блок". Впродовж своєї політичної кар'єри Звягільський кілька разів змінював свою партійну приналежність: був то в НЕП, то в "За Єду!". А з 2006 року – регіонал. Із фракції у фракцію нардеп не ходить, як, власне, і на засідання. За даними моніторингу Громадського руху ЧЕСНО, Юхим Звягільський – один із депутатів, які найменше беруть участь у голосуваннях.

Слідом за ним за кількістю пройдених скликань – депутати Іван Кириленко та Віктор Пинзеник. Кириленко – вірний соратник Юлії Тимошенко ще з часів партії "Громада" скандального прем’єра-втікача Павла Лазаренка. З 2006 року він стабільно балотувався від її політичної сили. До цього був колегою Звягільського у провладному блоці "За ЄдУ".

Не менше змін і в біографії Віктора Пинзеника. Його перший похід у політику стався під егідою політичної сили "Наша Україна". У 2006 році він балотувався від партії "Пора-ПРП", а вже за рік – у складі БЮТу. На попередніх виборах Пинзеник потрапив у Раду як кандидат "УДАРу", а до чинного складу парламенту – як член президентської політсили.

Аналітик руху ЧЕСНО Олексій Вєдров зазначає:

"Інколи морально безвідповідальним може бути невихід із фракції, якщо вона перейшла "червону межу" і вдається до неприйнятних для політичних поглядів депутата дій. Якщо ж ідеться про перехід не з ідеологічних і політичних, а з корисливих (у широкому сенсі) міркувань, то такі дії, як правило, не вітаються суспільством і суперечать загальноприйнятим моральним уявленням".

Але, як показує досвід, основні мотиви для виходу депутатів із фракцій – це незгода з політикою голосувань, занадто авторитарний стиль лідерів або ж зміна політичного курсу в спонсорів депутата. Не виключено, що в деяких випадках причиною можуть бути і докори сумління. Але це не точно.

Допомогти депутатам ефективно працювати, щоб потім не шкодувати, може виборча реформа, проект якої вже пройшов перше читання і наразі очікує другого. За умови відкритої системи з регіональними списками, депутати матимуть більше ваги всередині партій та фракцій, це допоможе підвищити внутрішньопартійну демократію, дасть обранцям право на власну думку та методи її відстоювання.

І тоді, можливо, кількість парламентських мігрантів значно зменшиться, бо зникнуть основні мотиви для переходів.  

Ярослав Юрчишин: Провал виборчої реформи дуже негативно сприйме Захід
Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме
Віктор Чумак: Адміністрація президента вирішила завалити Виборчий кодекс поправками
Усі публікації