Чому Грузія відмовляється від мажоритарки?

Понеділок, 08 липня 2019, 13:52
Ніка Лачкепіані
волонтер Руху ЧЕСНО

Кілька тижнів тому в Тбілісі відбулися протести, одним з наслідків яких стала обіцянка влади змінити виборчу систему для парламентських виборів зі змішаної на повністю пропорційну. Оскільки в Україні відбувається подібний процес – зараз у Верховній Раді розглядають Виборчий кодекс, який так само передбачає скасування змішаної системи, – спецпроект "Вибори вибори" вирішив дізнатися більше про ситуацію в Грузії. Деталі – у матеріалі від волонтера Руху ЧЕСНО Ніки Лакепіані, який пропрацював на кількох грузинських виборчих кампаніях спеціалістом з комунікацій.

Грузія впевнено стала на демократичний шлях у 2003-му, після Революції Троянд, але на цьому шляху країні треба буде здолати ще чимало перешкод. Однією з найбільших сьогодні є змішана виборча система на парламентських виборах. Змінити її на повністю пропорційну було серед вимог протестів у Тбілісі в двадцятих числах червня. Вимогу почули, й наступні вибори 2020-го відбуватимуться вже за новою системою.

Чому ж це начебто другорядне питання стало настільки важливим?

 
Протести у Грузії, 20 червня

Перемога "Грузинської мрії"

Грузія – парламентсько-президентська республіка зі значним переважанням впливу парламенту. Функції виконавчої влади виконує уряд, який контролюється і призначається парламентом. Призначення міністрів відбувається за поданням прем’єра-кандидата, який пропонує на призначення себе і свою команду. Зважаючи на такий розподіл повноважень, Грузія відмовляється від прямих загальних виборів президента: після 2024 року із завершенням каденції Саломе Зурабішвілі наступних президентів обиратимуть лише депутати парламенту і органів місцевого самоврядування.

У парламенті Грузії 150 депутатів, вибори відбуваються раз на чотири роки. Половина обирається за пропорційною системою з закритими списками і бар’єром у 5%, половина – за двотуровою мажоритарною системою, де у другому турі змагаються два кандидати з найбільшими результатами, якщо ніхто не набирає більше 50% голосів у першому.

Зміна виборчого законодавства стала однією з ключових вимог на політичному порядку денному Грузії після парламентських виборів-2016.

Тоді партія влади "Грузинська мрія", засновником і очільником якої є найбагатший громадянин Грузії Бідзіна Іванішвілі, змогла отримати конституційну більшість – 115 депутатів. За списками партія отримала 44 мандати (48,68 % голосів), і ще 71 на мажоритарці. Так "Грузинська мрія" отримала фактично повну владу з необмеженими можливостями просувати конституційні зміни, контролюючи і парламент, і виконавчу вертикаль.

Вадами змішаної системи партії влади користувалися й раніше, але після 2016 року стало очевидним, що потрібні запобіжники, аби одна політична група не могла отримати монополію на владу в країні. Виборці, політична еліта, громадські організації, медіа та міжнародні експертами дійшли до консенсусу, що Грузії слід відмовитися від мажоритарки.

Вади мажоритарки

Щоб краще зрозуміти вади мажоритарної системи для Грузії, маємо уважніше придивитися до депутатів-мажоритарників і їхньої політичної кар’єри. Перелічене нижче є лише частиною проблем, які ця система породжує.

1. Мажоритарні депутати є природними союзниками влади, при чому незалежно від того, до якої партії належать самі. Для мажоритарників мандат є інструментом збереження і розширення їхнього впливу та відстоювання бізнес-інтересів. Серед колишніх і чинних депутатів грузинського парламенту чимало перебігали від однієї партії до іншої, залежно хто був при владі. Що ж до їхньої роботи в парламенті – про неї відомо небагато, бо ці депутати майже не відвідують засідань, а якщо навіть і відвідують, то примудряються завершити каденцію, жодного разу не виступивши з трибуни, не кажучи вже про реальну законотворчу роботу.

2. Найчастіше мажоритарні депутати перетворюються на таких собі місцевих феодалів у регіонах, які вони мали б представляти. Депутатський статус і належність до партії влади дає їм можливість впливати на процеси, які формально поза сферою їхніх повноважень. Наприклад, відомо, що деякі мажоритарники визначають, хто в їхньому регіоні отримує посади. З кожним новим посадовцем, призначеним за їхньою рекомендацією, зростає і вплив цих депутатів, роблячи їх незамінними. Перебування у владі й купівля голосів збіднілих виборців щоразу дають їм можливість переобиратися.

3. Інший негативний наслідок мажоритарної системи – вона прямо веде до двопартійності. Партія влади створює більшість, добираючи мандати по мажоритарці, тоді як опозиція об’єднується навколо другої великої партії. У результаті домінують дві партії, які відтісняють інші, менші партії, від участі в парламентській діяльності й політичних процесів загалом. Меншим партіям доводиться входити в альянси з великими, навіть якщо їхні політичні погляди суттєво різняться.

Після виборів 2016-го почалася дискусія щодо необхідних змін. "Грузинська мрія" погодилася відмовитися від мажоритарки, але за однієї умови: нова повністю пропорційна виборча система має почати діяти з 2024-го. Це означало, що партія влади зможе востаннє скористатися схемою з мажоритарниками на виборах-2020. Цей компроміс був не дуже прийнятним, тому коли в Тбілісі почався протест, пов’язаний з візитом російського депутата Сєргєя Гаврілова, однією з головних вимог була зміна виборчої системи. 24 червня Бідзіна Іванішвілі зрештою оголосив, що за повністю пропорційною системою відбудуться вже наступні вибори.

Що пропонується натомість?

Деталі обговорювати зарано, оскільки перемовини ще навіть не почалися. Відомо лише, що система буде пропорційною, а бар’єр знизять до нульового. 

Жваві дискусії викликало питання нульового бар’єру. Насправді нульовий він не в буквальному сенсі. Щоб отримати один депутатський мандат, партія має отримати 0,67% голосів. Зважаючи на те, що на останніх виборах у Грузії проголосували близько 1,8 мільйона виборців, один депутатський мандат – це десь 12 тисяч голосів.

З одного боку, існує ризик, що великі партії будуть створювати чи підтримувати менші партії-сателіти, щоб збільшити свій вплив. З іншого – шанси партій з меншими ресурсами потрапити в парламент, нехай навіть і невеликою кількістю депутатів, стають цілком реальними, тож кожна мотивована група інтересів зможе отримати свого представника.

Порівняно з мажоритарною системою, пропорційна має кілька переваг, важливих для Грузії: вона знижує кількість втрачених голосів до мінімуму та гарантує представленість у парламенті значно ширшого спектру політичних поглядів і політичних груп.

Також вперше за історію Грузії мешканці матимуть шанс голосувати не проти когось – так зване протестне голосування, – а на підтримку партій, які відповідатимуть їхнім уподобанням, не боячись, що їхня партія не подолає бар’єр. Для партій стане менше сенсу вкладатися в контрагітацію, як це було в Грузії дотепер, і більше фокусуватися на позитивних програмах.

Найбільшим партіям – "Грузинській мрії" та "Об’єднаному національному руху", заснованому третім президентом Грузії Махаелем Саакашвілі, – доведеться адаптуватися до нових умов. Вони не зможуть як раніше отримувати додаткові голоси і мандати, змушуючи виборців обирати між двома поляризованими таборами.

Парламент Грузії
Парламент Грузії

Якби вибори у 2016-му відбувалися за пропонованою системою, замість двох великих і двох менших партій у парламенті було б близько 10 партій, і опозиція мала би більше депутатів, ніж "Грузинська мрія". За результатами виборів-2020 одна партія більше не зможе самостійно сформувати уряд і, будемо сподіватися, більшість політичних дискусій нарешті перемістяться з вулиць у стіни парламенту.

Чи буде ця система ідеальною для Грузії? Важко сказати, оскільки вплив на виборчий процес має не лише система. Впливають бідність, брак демократичної політичної культури, проблеми з верховенством закону й незалежності судочинства, централізація влади, неспроможність державних інституцій, брак досвідчених політичних партій, незбалансований розподіл повноважень між гілками влади тощо. Звичайно, ці проблеми неможливо вирішити швидко – це триватиме роки, і за цей час виборча система може змінитися не раз. Тим не менше, сьогодні пропоновані зміни варто розглядати як перемогу грузинської демократії і грузинського народу.

13 кроків на захист прав людини для нового парламенту
У липні низка правозахисних організацій презентувала документ із 13 кроками для нового парламенту, які мають поліпшити становище з правами людини в Україні. Об’єднані в коаліцію «Правозахисний порядок денний» (ППД) правозахисники назвали ключові виклики, з якими не впоралась колишня влада і покладають сподівання на нову. То що ж увійшло у цей документ та чи підтримали його партії?
Чому Грузія відмовляється від мажоритарки?
Не-скасоване зло