Весільні генерали українського спорту. Які політики очолюють спортивні федерації?

Дарина Рогачук
Вівторок, 12 березня 2019, 09:44

Українські політики – люди активні та всюдисущі. Їм мало роботи у Верховній Раді, в уряді чи інших державних установах. Вони ще займаються бізнесом, ведуть програми на телебаченні та, серед іншого, опікуються українським спортом.

Ні, це не історія про те, що наші можновладці почали масово інвестувати в розвиток спортивних об'єктів чи спонсорувати наших олімпійців. Їм більше до вподоби очолювати спортивні федерації, адже це престижно, добре для політичного піару, може принести кар'єрні дивіденди, а в окремих випадках дає доступ до невеликої, але приватної спортивної армії.

Роман Насіров, Нестор Шуфрич, Ігор Кононенко, Олександр Герега – ці та інші політики є почесними або чинними президентами різних спортивних федерацій.

Спецпроект "Вибори вибори" вирішив дізнатися, який інтерес переслідують нардепи та чиновники, очолюючи федерації? Чи дійсно вони беруть активну участь у спортивному житті України, чи, можливо, заробляють на цьому гроші?

Спортивний інтерес

Спортивні федерації – це громадські організації, покликані розвивати різні види спорту –  шукати спонсорів, організовувати збори, змагання, допомагати спортсменам тощо.

Здавалося б, керувати такою специфічною роботою мають професіонали зі світу спорту чи досвідчені менеджери. Але в Україні ця царина належить переважно народним депутатам, чиновникам з Кабміну, губернаторам, мерам та іншим можновладцям, більшість з яких навряд чи навіть бігають зранку.

"Для них це статусна штука як мати молоду дружину модель, яхту чи віллу в Іспанії, – пояснює потяг політиків до федерацій спортивний журналіст Василь Пехньо, – Плюс це піар і можливість тусуватися в спортивній спільноті".

Серед політиків є ті, хто щиро вболіває за певний вид спорту і цікавиться його розвитком, але це, переважно, виняток. Як правило, зірковий керівник у федерації – це "весільний генерал", який виконує суто представницькі функції – відвідує заходи від Національного олімпійського комітету, Міністерства молоді та спорту тощо. Безпосередньо питаннями федерації більше опікуються "праві руки" керівників – віце-президенти та виконавчі директори.  

Оскільки федерації в Україні мають громадський статус, держава ніяк не втручається у їхню внутрішню діяльність і не призначає їм керівництво. Це фактично перетворило організації у  такий собі закритий клуб, де очільниками стають заздалегідь погоджені кандидатури, які часто навіть не мають конкуренції на виборах. Головне, щоб кандидат у президенти федерації мав підтримку ключових її членів і представив переконливу програму з розвитку виду спорту. Гучне ім'я кандидата на виборах є додатковим бонусом.

На взаємовигідних умовах

У спортивних федераціях прихід політика на керівну посаду сприймається як шлюб за розрахунком. Ці стосунки вигідні всім – якщо для політика це імідж та задоволення власного его, то для федерації – це нові можливості.

"У політиків є ім'я, адмінресурс, зв'язки, – каже Василь Пехньо. – Тому якщо якийсь політик хоче туди увійти, йому дають зелене світло –  будь ласка".

Слова журналіста нам підтвердили і у Федерації дзюдо України, яку з 2017 року очолює скандальний екс-голова Державної фіскальної служби та кандидат у президенти України Роман Насіров. "Спорт у нас фінансується не так, як би хотілося – коштів постійно не вистачає, – каже наше джерело, яке побажало залишитися анонімним, – тому у кожній людині, яка йде на посаду президента, федерації бачать не організатора, а особу, яка або даватиме власні кошти, або зможе вирішувати фінансові питання".

На питання, чи задоволені у федерації керівництвом Насірова, джерело відповіло: в цілому претензій немає, політик бере участь у житті організації, а головне – має прямий доступ до топових українських чиновників у сфері спорту. Це компенсує справжні мотиви Насірова очолити федерацію: "Йому потрібен соціальний статус, що він активна людина, що він в "темі". Я так розумію, Роман Михайлович тому і пішов у федерацію після корупційного скандалу, щоб продемонструвати, мовляв, у нього все в порядку, він працює".  

Роман Насіров
Роман Насіров

Окрім Романа Насірова, в українських спортивних федераціях можна знайти й інших цікавих керівників. Відомі прізвища найчастіше зустрічаються у федераціях з олімпійських видів спорту – адже це найбільш статусно.

Наприклад, народний депутат-мажоритарник, відомий як власник будівельних гіпермаркетів "Епіцентр", Олександр Герега з 2013 року є головою Федерації важкої атлетики. Свій статус нардеп не соромиться використовувати і для політичного піару – зокрема, не раз привозив на округ чемпіонат України з важкої атлетики, який проходить у побудованому під його патронатом спорткомплексі "Епіцентр".

Олександр Герега
Олександр Герега

Ще один мажоритарник і Герой України Віктор Остапчук з депутатської групи "Відродження" є президентом Федерації синхронного плавання України.

Федерацією стрільби з лука з 2010 року опікується народний депутат від "Опозиційного блоку" Нестор Шуфрич. А почесним президентом Федерації з біатлону є багаторазовий екс-нардеп Микола Томенко, який нині підтримує кандидата у президенти Анатолія Гриценка. У цю ж федерацію прилаштувався першим віце-президентом і екс-"регіонал" та генерал-майор міліції Віктор Корж (у минулому президент Федерації панкратіону).

Нестор Шуфрич
Нестор Шуфрич

У віце-президентах спортивних федерацій можна знайти і нині діючих політиків. Таку посаду обіймає однопартієць Шуфрича Михайло Добкін, він обрав для себе улюблений спорт мільйонерів – гольф. Ще один "оппоблоківець" Дмитро Шенцев є першим віце-президентом Федерації боксу, у цю ж федерацію прилаштувався і скандальний голова Херсонської облради Владислав Мангер, якого підозрюють в організації вбивства активістки Катерини Гандзюк. На додачу, Мангер є почесним президентом херсонського хокейного клубу "Дніпро".

Віце-президентами Федерації тенісу є одразу два народні депутати – мажоритарник від Київщини та голова депутатської групи "Воля народу" Ярослав  Москаленко, а також Андрій Кожем'якін від "Батьківщини", який сам любить побігати з ракеткою.

Серед неолімпійських видів спорту також можна зустріти політиків-керівників федерацій. Наприклад, одіозний мер Одеси Геннадій Труханов очолює Українську федерацію таїландського боксу муей-тай і особисто практикує цей вид спорту ще з 90-х років. Останнім часом бойовий спорт у Одесі є в принципі дуже популярним – минулого року у місті активно розправлялися з громадськими активістами, спортивних молодиків бачили і в охороні мерії та у судах над самим Трухановим.

Почесним президентом національної федерації змішаних єдиноборств ММА України є народний депутат Артур Палатний. А от головою опікунської ради організації є екс-заступник голови Київської ОДА та чоловік нардепки Вікторії Сюмар Дмитро Христюк.

Нардеп та близький соратник президента Порошенка Ігор Кононенко є почесним президентом Національної Федерації спортивного боулінгу України, а його дружина Лілія Кононенко є членом президії федерації. Схоже, вона найбільше у родині полюбляє збивати кеглі, адже на сайті організації можна часто побачити її ім'я та прізвище серед спортсменів.

Лілія Кононенко
Лілія Кононенко

Бути у рядах політиків-керівників спортивних федерацій прагне і екс-радник міністра внутрішніх справ, а нині – голова "Соціалістичної партії України" та кандидат в президенти Ілля Кива. Він очолює Національну федерацію дворового футболу України та є засновником Всеукраїнської національної федерації доміно – щоправда, жоден із цих видів спорту поки не визнаний в Україні офіційно.

Головне і перемога, і участь

Спортивні федерації, попри те, що є громадськими організаціями, фінансуються з бюджету. Головна умова, щоб претендувати на державні гроші – отримати  від Міністерства молоді та спорту офіційне визнання, що цей вид змагань – професійний.

Кошти з бюджету виділяються тільки на організацію змагань, підготовку до них збірних, проведення навчально-тренувальних зборів.

Водночас держава не платить керівникам федерацій зарплату і не дає їм гроші на оренду приміщень чи господарську діяльність.

З 2015 року спортсменам виділяються кошти у рамках Державного експерименту, згідно з яким фінансування отримують ті федерації, які досягають найкращих результатів. "Йде градація від успішності конкретного виду спорту і спортсменів у ньому – тобто від кількості завойованих медалей, міжнародних рейтингів спортсменів, – пояснює журналіст Василь Пехньо. –  Таким чином чим успішніший спорт, тим більше на нього виділяють грошей".

Міністерство молоді та спорту у відповідь на наш запит повідомило: наразі в експерименті беруть участь національні федерації з легкої атлетики (очолює перший заступник профільного міністра Ігор Гоцул), стрибків у воду (президент Ігор Лисов – екс-нардеп від "Партії регіонів", займається будівельним бізнесом), баскетболу (президент Михайло Бродськийекс-нардеп від "Батьківщини", екс-депутат Київради, бізнесмен), хокею з шайбою (президент Анатолій Брезвін двічі депутат Київради, екс-очільник ДФС та екс-голова правління Укргазбанку) та регбі (президент Євген Баженковзвільнений у 2018 році директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, до цього – заступник міністра молоді та спорту).  

Також Міністерство молоді та спорту повідомило нам, скільки бюджетних коштів було виділено на спортивні федерації у 2018 та 2017 роках.

 

Попри те, що безпосередньо керівникам федерацій держава грошей не дає, їм все одно вдається вляпатися у гучні корупційні скандали.

Так, у 2017 році програма "Схеми" виявила конфлікт інтересів у першого заступника міністра молоді та спорту Ігоря Гоцула, який за сумісництвом є головою Федерації легкої атлетики. Чиновник начебто сприяв виділенню бюджетних мільйонів на користь очолюваної ним же федерації в обхід системи державних закупівель "ProZorro".

Національне агентство із запобігання корупції хотіло притягнути чиновника до адміністративної відповідальності. Але у грудні 2018 Печерський суд Києва остаточно постановив, що "в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази наявності у Гоцула І.Є. факту суперечності між приватним інтересом і службовими повноваженнями". Справу було закрито.

Попри розголос, Гоцула, який показово подав у відставку, з міністерства так і не звільнили – він досі присутній на сайті міністерства та федерації як керівник, а цього лютого у статусі посадовця навіть їздив у Париж як член робочої групи ЮНЕСКО з боротьби з допінгом.

Ігор Гоцул
Ігор Гоцул

Однак найзнаменитішим наразі фігурантом спортивних корупційних скандалів є голова Федерації футболу України та народний депутат від "Блоку Петра Порошенка" Андрій Павелко. Лише за останні кілька місяців журналісти-розслідувачі виявили, що ФФУ могла освоїти $ 1,5 млн., закупивши обладнання з 20%-ою накруткою через компанії-прокладки із Арабських Еміратів, а також показали, що голова федерації та його родина живуть розкішним життям, яке не відповідає задекларованим статкам нардепа.

Родзинкою Андрія Павелка є те, що він не просто депутат і очільник федерації з найпопулярнішого виду спорту, а й голова бюджетного комітету України, тобто людина, яка має прямий доступ до державних грошей. Це дає ще більше можливостей для корупційних маневрів.

Так, минулого року журналісти встановили, що у рамках державної програми будівництва футбольних полів, комітет Павелко видав мільйонні кошти заводу з виробництва штучної трави, який належить ФФУ. Фактично голова комітету і очільник спортивної федерації виписав кошти сам собі.

Андрій Павелко
Андрій Павелко

"Суть цього заводу в тому, що він і далі буде опановувати державні гроші, – коментує журналіст, який розслідує корупцію у спорті, Костянтин Андріюк. – Минулого року це було більше 500 млн грн, цього – ще 600 з чимось. За 2 роки піде понад 1 млрд грн. Бо Павелко як голова бюджетного комітету це пролобіював, а Мінрегіонбуд на чолі з Геннадієм Зубком постарався, щоб тендерна документація була заточена саме під траву, яку виготовляє завод від ФФУ".

Керівник Федерації футболу не просто купує траву для полів сам у себе, так ще й робить це втридорога. Для порівняння – завод від ФФУ виробляє покриття за 16-18 євро за м² , водночас, за словами власника футбольного клубу "Динамо" Ігоря Суркіса, йому трава для полів європейського виробництва обходиться у 11-12 євро за м².

Андріюк підозрює, що надалі футбольні поля із травою від заводу ФФУ будуватимуть переважно у тих областях, де головами обласних футбольних федерацій є народні депутати. Серед них, наприклад, мажоритарники Владислав Голуб (Черкаська область), Ярослав Москаленко (Київська область), Максим Єфімов (Донецька область), Сергій Куніцин із БПП (Федерація Криму, в Херсоні). Журналіст порахував, що всього у ФФУ прилаштувалися 11 народних депутатів, 3 голови ОДА та 5 держслужбовців різного рівня.

 
Перелік політиків, які входять у виконком та президію ФФУ, а також очолюють обласні федерації футболу. Надано Костянтином Андріюком

Таким чином, погоджене з Павелком будівництво футбольних полів у регіонах вб'є двох зайців – і завод ФФУ буде при ділі, і депутати-очільники обласних федерацій гарно пропіаряться перед парламентськими виборами. "Потім восени перед виборами у Верховну Раду вони будуть красиво і пафосно відкривати ті поля за державні гроші і розповідати виборцям, мовляв: "Дивіться, як ми розбудували ваш регіон і ваш округ!" – прогнозує Андріюк.

Цікаво, що з-поміж народних депутатів, чиновників Апарату президента та голів облдержадміністрацій серед керівництва ФФУ можна знайти і керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького. За словами Андрія Павелка, чиновника, який має садити ТОП-корупціонерів держави, обрали віце-президентом ФФУ, щоб посилити боротьбу з корупцією у футбольній сфері України.

Аргумент сили

Для більшості можновладців спортивні федерації – це престиж, для деяких – спосіб заробити. Але є і такі, для яких спортсмени – це ще й можливість "вирішувати питання" за допомогою сили. Тобто "розмовляти" з політичними конкурентами чи занадто допитливими активістами, приїжджати "з візитом" до бізнесменів, зрештою – показувати, хто у домі господар.

В Україні спортсменів, які за гроші працюють як аргумент сили, називають "тітушками" – на честь Вадима Титушка, який у 2013 році під час опозиційного мітингу у Києві напав на журналістів Ольгу Сніцарчук та Влада Соделя.

Піком використання тітушок стала Революція Гідності, коли озброєні молодики буквально вбивали у центрі Києва протестувальників. Пізніше їх можна було побачити на проросійських мітингах у Дніпрі, Одесі, Харкові та на Донбасі.

Вадим Тітушко
Вадим Тітушко

Зазвичай для провокацій залучають спортсменів, які займаються єдиноборствами. Найчастіше їх "вербують" на низовому рівні – у тренажерних залах та на дрібних регіональних змаганнях. І хоча тема є не дуже приємною для федерацій, сам факт її існування таки визнають.

"Звісно, таке може бути, від цього ніхто не застрахований, – каже наше анонімне джерело у Федерації дзюдо. – Ще до того, як я працював у федерації, також були прохання: "А дай нам хлопців…" Це залежить від порядності людини. Хтось погоджується за гроші бити, займатися рейдерством, а хтось вважає це неприпустимим і неможливим".

Як відомо, спорт в Україні, якщо ти не олімпієць чи чемпіон, є не надто прибутковим і рідко є основним джерелом доходу спортсмена. Тому багато хлопців, особливо тих, які тільки починають тренуватися, не гребують можливістю підзаробити.

За нашими даними, розцінки за залучення спортсменів до приватних розбірок стартують від 50 доларів за день. Мінімальну ціну платять за те, що хлопці провокують бійки, охороняють якийсь об'єкт (наприклад, забудову) або просто присутні на якійсь події (наприклад, судовий процес чи мітинг). Якщо ж потрібно застосувати силу чи захопити об'єкт, в середньому платять від 100 доларів на день, однак чим більша небезпека і чим скандальніший об'єкт (як кондитерська фабрика "Житомирські ласощі" чи ринок "Сьомий кілометр" в Одесі), тим більшою є сума. Найдорожче оплачується завдання фізичної шкоди конкретній людині – від кількох сотень доларів до кількох тисяч.

Зазвичай залучають спортсменів до такого підробітку недобросовісні тренери або керівництво спортзалів, де проходять тренування. Але не в обов'язковому порядку – лише за бажанням. "Це ніколи не позиція федерації – це позиція людей, які тренують", – переконує у незалученості  керівництва до таких "халтур" наше джерело з Федерації дзюдо.  

Все ж, іноді можна простежити зв'язок між тітушками та спортивними федераціями, які очолюють політики. Наприклад, у 2017 році одеські журналісти помітили під час сесії у місцевій мерії молодиків, які, отримавши по 500 грн. за охорону міськради, попрямували до клубу таїландського боксу "Капітан". Клуб належить до Української федерації таїландського боксу муей-тай, а, як ми вже зазначали, її президентом є мер Одеси Геннадій Труханов.

Геннадій Труханов
Геннадій Труханов

Запускати спортивних молодиків у мерії стало таким собі українським трендом. У міськрадах Одеси, Харкова та Дніпра для їх легалізації створюються цілі комунальні підприємства, так звані "Муніципальні охорони", які, по суті, є приватними арміями мерів. При необхідності "охоронці" блокують будівлі міськради, не пускають активістів та журналістів на сесії, а іноді й беруть участь у силових сутичках.

Приклад великих міст наслідує й Ірпінь, що на Київщині. На сесії місцевої ради також засвітилися тітушки. Пізніше одна з мешканок Приірпіння впізнала в одному зі спортсменів свого родича: "Йому ледь виповнилося 18. Тим, хто бере участь у міжнародних змаганнях і може валити противника, платять 1 000 грн. Тим, у кого нема такого досвіду і хто приходить для масовки, платять від 300 до 500 грн. Родич наголосив мені, що це він не вперше так заробляє", – анонімно зізналася жінка журналістам.

Окрім міськрад, політики оточують себе тітушками й у судах. Яскравих представників такого "виду спорту" можна було побачити у суді над головою Херсонської облради Владиславом Мангером, який за сумісництвом є віце-президентом Федерації боксу.

Прихильником бойових мистецтв є і Віктор Медведчук. За лічені дні до Майдану у листопаді 2013 року він став почесним президентом Федерації бойового самбо України. До речі, фанатом цього виду спорту є кум Медведчука – президент Росії Володимир Путін.

На сайті федерації немає детальної інформації про керівництво. Але в деяких ЗМІ у 2016 році можна знайти згадку про її віце-президента Віктора Чорного, який також належав до команди руху "Український вибір" Медведчука.

Віктор Чорний неодноразово світився у скандалах, пов'язаних із використанням тітушок під час Революції Гідності, а пізніше – на проросійських заходах. Наприклад, у 2016 році невідомі хлопці у футболках з емблемою детективної охоронної компанії "Сварог" охороняли ходу до 75-ої річниці нападу Третього Рейху на СРСР, організовану комуністами на чолі з Петром Симоненком, соціалістами Наталії Вітренко та рухом "Український вибір".

"Сварогом", за даними розслідувачів, керував Віктор Чорний. Пізніше компанію ліквідували, натомість утворили ТОВ "Детективна охоронна компанія "Шторм", яке на 35% належить соратнику Медведчука. Нині на ТОВ "Шторм" зареєстровані автомобілі з кортежу кума Путіна.

Без політики не обійтися

Як бачимо, спорт в Україні точно не поза політикою. На жаль, засилля політиків у федераціях призвело до того, що замість бути пропуском у великий спорт для талановитої молоді, вони,  більшою мірою, перетворилися на закриті клуби для можновладців. А вже у президіях наші політики, відкинувши публічні суперечності, легко сходяться та об'єднуються за інтересами.

Така ситуація може бути вічною, якщо спорт в Україні і далі буде обділений належним державним фінансуванням. Адже менеджери і тренери, замість того, щоб виводити спортсменів на призові місця, вимушені думати про те, де знайти гроші на збори та змагання. Саме це і сприяє багаторічній традиції "опікунства" нардепами, головами облрад та іншими чиновниками над українським спортом.

Закінчити війну і подолати корупцію: чого чекає молодь на "Zaxidfest" від політиків?
Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий
Суперсила монобільшості: на що здатні "слуги народу" у Верховній Раді?
Рада 9.0: за що проголосували українці
Усі публікації