Середа, 6 червня 2018, 16:33

Депутат Київської ради та успішний ресторатор наголошує, що боротися і за музей на Поштовій площі, і за новий Виборчий кодекс важливо, поки є розголос та розуміння суспільства.

Співвласник мережі "Ресторани Гусовських" Сергій Гусовський прийшов у політику після Майдану. Будувати політичну кар’єру він почав не у Верховній Раді, а в київській мерії, яка хоч і не наділена такою пильною увагою суспільства, як парламент, але теж є важливим компонентом життя країни.  

Гусовський зауважує: українці найактивніше обирають, а потім критикують президента і народних депутатів. Хоча насправді за якість нашого щоденного життя – стан доріг, транспорт, посаджені дерева тощо – відповідають саме місцеві обранці.

"Коли ми виходимо зранку з дому, ми ж не потрапляємо одразу на вулицю Банкову. Спершу ми бачимо "рідні" ями чи поламані лавки на власних подвір’ях", каже депутат.

Схоже, саме тому голова фракції партії "Об’єднання "Самопоміч" у Київській міській раді набирається політичного досвіду саме на місцевому рівні. І вже має локальні перемоги у квітні столична мерія ухвалила в першому читанні проект рішення Гусовського про створення музею на Поштовій площі замість торгово-розважального центру.

Цього четверга, 7 червня, Київрада мала остаточно вирішити питання по Поштовій. Але мер Києва Віталій Кличко чомусь не включив це питання в порядок денний. Активісти, які борються за музей, побоюються, що це може зірвати голосування.

В інтерв’ю спецпроекту "Вибори вибори" Гусовський розповідає, чому Поштову хочуть забудувати за шахрайською схемою, чи лобіює він як ресторатор свої бізнес-інтереси в Київраді, чому не поважає мажоритарників і як оновити українську політику за законом Архімеда.

 
фото: ганна грабарська

Інвестор пропонував компроміс – виділити 100-200 метрів для музею на Поштовій. А площа становить 4,5 тисячі квадратних метрів

– Розкопки на Поштовій площі майже рік "заморожені". Як гадаєте, чи є шанс, що  Київрада все ж проголосує 7 червня питання по музею? Адже мер Кличко чомусь не включив його в порядок денний.  

– Дійсно, з літа минулого року археологічні розкопки зупинено, дерев’яні знахідки псуються, а міська влада продовжує висловлювати "глибоке занепокоєння".

Більше того, свідомо виключається розгляд проекту рішення про створення музею на Поштовій з порядку денного. Що це, як не саботаж? У будь-якому випадку такий розвиток подій нас не зупиняє, і ми будемо вимагати включення проекту рішення як невідкладного. Вірю, що 7 червня Київрада зможе прийняти відповідальне рішення і продемонструвати, що є цінності значно вищі, ніж гроші.

Як взагалі почалася історія з будівництвом на Поштовій площі?

Ще за часів Януковича був визначений переможець так званого інвестиційного конкурсу. Декларувалося, що на Поштовій будуватиметься складна інженерно-транспортна інфраструктура. При цьому в проекті намальований торгово-розважальний комплекс. Тобто у фундаменті конкурсу вже лежала брехня.

Після Майдану, коли почалася підготовка до будівництва, вже перші розкопи показали, що на Поштовій є що досліджувати. Три роки тому, весною 2015 року, було знайдено перші історичні артефакти. Почалися розмови, що треба музей, але нічого для цього не робилося.

Влітку минулого року був зрозумілий повноцінний об’єм робіт для археологів. І ми активно включилися в процес створення музею.

Що саме знайшли під час будівництва?

Викопали артефакти від X до XVII століття. Починаючи від князівських печаток, якими користувалася митниця, адже в тих місцях був річковий порт. Також майстерні, п’єц, де виробляли скло, кераміку. Є ціла вулиця ХІ століття.

І це лише те, що дослідили на третині території. Треба досліджувати ще дві третини – йти в глибину віків.

Окрім артефактів історії міста, тут є і сакральний сенс. Особливо зараз – у стані війни з Росією, яка постійно хоче відібрати нашу ідентичність і нав’язувати, що ми "Малоросія".

У перспективі музей на Поштовій має об'єднати те, що вже знайдено, і те, що буде знайдено. Це має бути радше археологічний музей. Треба припинити традицію неповаги до історії та археологів. Бо, зазвичай, вони лише плентаються під ногами в забудовників.

Але в плани інвестора, очевидно, не входить поступатися місцем музею...

Інвестор пропонував компроміс – виділити 100-200 метрів для експозиції того, що знайдено. А площа становить 4,5 тисячі квадратних метрів. Там є дуже важливі цікаві елементи життя старого міста, тому цей компроміс треба відкидати.

Ми вважаємо, що КМДА має ініціювати процедуру припинення інвестиційного договору. Але позиція тих, хто протистоїть, дуже цікава. Замість слів "ініціювати процедуру припинення", вони хочуть, щоб було прописано "опрацювати можливість припинення". "Ініціювати процедуру припинення" це дія. "Опрацювати можливість припинення" це бездіяльність.

Між іншим, інвестиційний договір є втаємниченим. Його не можна побачити, хоча стороною договору виступає місто, один із департаментів КМДА. Там ніби є комерційна таємниця. Це абсурд.

Водночас позиція міста в цій дискусії дуже сильна. Адже землевідведення під ТРЦ немає, мають бути проведені археологічні дослідження. А це точно кілька років.

До того ж, музей на Поштовій це воля громади. Це підтверджує і петиція, яка швидко набрала 10000 голосів. І в конкурсі громадського бюджету з 800 проектів музей на Поштовій посів друге місце.

 
фото: ганна грабарська

Скаржитися на ями на дорогах чи зрубані дерева слід не президенту, а своєму депутату

– Наскільки зараз Київ незалежний від центральної влади в ухваленні рішень?

Києву дуже бракує місцевого самоврядування. Воно скалічене. Це велике місто, майже 3 мільйони громадян. І в нас немає районних рад – вони були скасовані за часів Януковича у 2010 році.

Це означає, що за наявності 10 районів у Києві всіма процесами в районах керують районні державні адміністрації. Там немає депутатів, які б представляли громаду. Є депутати тільки на рівні міста – у міськраді.

До того ж, голову Київської міської державної адміністрації призначає президент України. А 10 голів районних державних адміністрацій хто призначає? Теж президент.

Тобто маємо в Києві президентську вертикаль. Це один бік проблеми. Інший – ми маємо 120 депутатів на 3 мільйони містян. Це означає, що кожен депутат представляє більше, ніж 20 тисяч людей. Це майже стадіон "Динамо".

Все це  безпосередньо впливає на якість роботи Київради. Наприклад, Київрада може  розглядати в порядку денному 300 питань. Майже 80% це питання комунальної власності і землі, тобто надання в оренду, приватизація, продовження договорів і так далі. Це дуже рутинна процедура, яка займає тих, хто мав би приймати стратегічні рішення.

Багато з цього мали б робити люди на рівні районних рад. Бо по поточному визначенню закону "Про місцеве самоврядування" в Києві було б близько 500 депутатів райрад. Хтось кричить, що це дуже багато. Але тоді вони б якраз представляли киян в європейському форматі, бо це один депутат на 5 тисяч виборців. У Європі від 2,5 тисяч до 6 тисяч людей мають свого депутата.

Існує стереотип, що бізнесмени прагнуть бути політиками задля лобіювання своїх інтересів. Чому особисто ви, успішний ресторатор, пішли в Київраду?

Тому, що події Майдану привели до певних висновків. Якщо після Помаранчевої революції ще були вагання, то після Революції Гідності жодних вагань не було. Адже люди гинули, щоб змінити систему.

А далі ти просто дієш. Нащо когось у чомусь переконувати – треба своїми діями показати, хто ти є і про що ти.

У першому скликанні я двічі пройшов детектор брехні по питанню корупції. Це було у вересні 2014-го і у вересні 2015 року.

Щоб зняти будь-які сумніви, хто і для чого прийшов, то працюючи над новим регламентом Київради команда "Самопомочі" на півтори сторінки розписала в ньому момент про конфлікт інтересів, який до цього був прописаний на півтора абзаци. Тепер у регламенті чітко визначено, що таке конфлікт інтересів, що треба робити, якщо він є і так далі.

Потім ми доволі швидко зробили таку собі "вакцинацію" на пленарному засіданні голосувала людина, яка безпосередньо користала від результату того голосування (депутат Київради від БПП Юрій Зубко, член земельної комісії Київради і керуючий справами ПАТ "ХК "Київміськбуд").

Питання йшло про те, щоб звільнити Київміськбуд від сплати пайового внеску, зарахувавши роботи, які були зроблені кілька років тому. І от 120 депутатів у Київраді і його 61-й голос став вирішальним   безпосередньо вплинув на позитивний результат голосування.

Одразу пішли заяви в комісію по запобіганню корупції Київради і в правоохоронні органи. Тепер майже на кожному пленарному засіданні після того, як сформований порядок денний, секретар звертається до сесійної зали: "Чи є в когось конфлікт інтересів?". Завжди з’являється той, хто подає заяву: у мене є конфлікт по такому  питанню. От і все. Це забирає будь-які причини для підозр.

Як оцінюєте діяльність Київради за час, поки ви працюєте?

У першу чергу, оцінку діяльності мають давати люди своїм голосуванням. Дуже важливо ходити на вибори.

На жаль, найбільше людей ходять голосувати за президента, а найменше – на місцеві вибори. Але скаржитися на ями на дорогах чи зрубані дерева слід не президенту, а своєму депутату. А його обирають якраз на тих виборах, на які не ходять. Їхня важливість не менша, ніж важливість виборів президента.

 
фото: ганна грабарська

Безперечно, я буду йти і в Верховну Раду, і в міськраду, і балотуватися в мери

Плануєте обиратися до Верховної Ради?

Всі ці мандати і визначення на візитівках – інструменти для того, щоб втілювати ідеї, з якими ти йдеш у політику. Чи ти народний депутат, чи міськради чи мер міста – це все інструменти.

Тому, безперечно, я буду йти і в Верховну Раду, і в міськраду, і балотуватися в мери. Будь-які посади треба займати, щоб втілювати те, заради чого ти прийшов у політику. Інакше це балачки.

До речі, мене турбує бездіяльність тих, хто представляє Київ у Верховній Раді (це 13 депутатів-мажоритарників: Євген Рибчинський, Віктор Чумак, Володимир Ар'єв, Олександр Третьяков, Дмитро Андрієвський, Віталій Сташук, В’ячеслав Константіновський, Леонід Ємець, Андрій Іллєнко, Юрій Левченко, Борислав Береза, Олександр Супруненко та Андрій Білецький УП).

Може, їм байдуже, що станеться з Поштовою площею. Тільки тоді я не сильно розумію, якого вони йшли від Києва по мажоритарці. І це не має значення – твій округ чи не твій округ. Будь-хто, хто обирався по мажоритарці в місті Києві, відповідає за місто Київ.

Чому ви не хочете будувати політичну кар'єру як мажоритарник?

Бо мажоритарка це ганебний інструмент. Не повинно бути мажоритарної системи на виборах у парламент. Бо це веде до політичної корупції і напряму до підкупу виборця. За відсутності ефективного покарання за такі дії ми просто отримуємо половину парламенту, яка прийшла туди за рахунок маніпуляцій.  

А потім якогось біса ми ще дискутуємо: що ж робити, коли починається кнопкодавство? Уявити собі в цивілізованій країні цей дискурс просто смішно.

До речі, у Київраді це питання забрали. У нас є система "РАДА 4", яка передбачає, що під час голосування задіяні обидві руки – сенсор і кнопка для голосування. І ти маєш тримати обидві руки поки не буде сигнал, який реєструє твоє волевиявлення. Все, за іншого ти не можеш голосувати.

– Що робити з масовим підкупом людей на виборах?

У масштабах країни маємо 225 округів, які є мажоритарними. І це біда. Мажоритарники користуються тим, що люди не вірять у те, що їхній голос на щось впливає. Тому легко розстаються зі своїм право вимагати від депутатів ефективної роботи.

Якщо підходити до цього питання серйозно, то треба сказати: "Послухай, ти за свій голос отримав 200, 500 чи 1000 гривень і все, ти продався!". Бо коли ти віддаєш голос за людину, яка йде туди працювати, завжди можеш сказати: "Я ж за тебе голосував, що ти робиш?". А людина, яка продає свій голос, втрачає навіть моральне право вимагати щось від депутата.

І цим дуже користуються шахраї, які давно "оселилися" в парламенті. У них є політична воля тільки консервувати свою систему.

У цілому, треба сідати і пояснювати, що голосувати важливо. Принаймні на рівні родин, щоб забрати оцю зневіру в те, що один голос нічого не може поміняти.

Можу досконально стверджувати на прикладі Поштової, що коли людям небайдуже і вони починають за щось боротися, то результати боротьби наявні. Це треба включати в рутинну складову життя – щоб люди йшли і міняли політику та її зміст.

– Як гадаєте, чи ухвалить парламент новий Виборчий кодекс?

Зрозуміло, що треба рухатися вперед. Не можна залишати виборче законодавство в такому вигляді, у якому воно є.

Водночас через півтора місяці Рада піде на канікули. Після канікул вересень. І це вже, фактично, рік до виборів. Якщо нардепи докладуть зусилля, то дай Бог восени буде ухвалено Виборчий кодекс. І тоді лишиться хоч мінімум часу, щоб імплементувати всі процедури і навчити людей працювати по цьому новому кодексу.

Ймовірно, є зацікавленість, щоб не ухвалювати виборчу реформу. Бо після голосування в першому читанні майже 5 місяців пішло тільки на те, щоб створити робочу групу, яка зібралася лише двічі. Що це таке? Враховуючи, що до Виборчого кодексу подано 4000 правок.

Думаю, ми одночасно маємо вести цю боротьбу за здоровий глузд у законодавчому полі.

Я мав честь два рази спілкуватися з блаженнішим Любомиром Гузаром. Це були перші місяці моєї політичної діяльності, і я був трохи у відчаї… Кажу: "Блаженніший, як мені бути?", а він каже: "Кожна людина цінна. Можеш вплинути на те, що робить одна людина – це дуже важливо".

Тому з одного боку, борячись за новий Виборчий кодекс, критично важливо спілкуватися і доносити про нього всім.

Багато людей не йдуть у політику аби "не замаратися". Як надихнути людей все ж таки брати відповідальність за життя в країні і пробиватися до влади?

Коли кажуть: "Політика – це брудна справа", не треба забувати, що її такою роблять люди. Тому коли стрибаєш у цю діжку з лайном, то, звісно, там сидять ті, кого ти не поважаєш, у тій же сесійній залі.

Але якщо ти хочеш щось змінити, то треба принаймні скористатися законом Архімеда, що якщо ти туди стрибнув, то значить якесь тіло звідти вискочило.

От у травні 2014 року депутатів від "Самопомочі" було п'ятеро. А зараз нас 22, і ми другі за кількістю в Київраді. Цього, звісно, недостатньо, аби повністю впливати на те, що відбувається в Києві . Але це точно рух вперед.