Програма БПП, що концентрується на масштабній дерегуляції економіки, виконується радше прагматично, аби зберегти залишки підтримки виборців. Її втілення ускладнене проблемами у Верховній Раді, зокрема тертями у фракції та відтоком депутатів.

Другий матеріал проекту "Політична пам'ять", присвячений БПП, – про діяльність фракції, програмні засади та групи інтересів.

Як і інші провладні блоки у ВРУ попередніх скликань, "БПП "Солідарність" не може похвалитися стабільністю складу. Якщо одні приєднуються до фракції з надією на переваги причетності до влади, то інші – її полишають.

Хтось через принципові розходження, хтось – через зневіру в політичних перспективах БПП. Загалом чисельність фракції за час роботи цієї ВРУ скоротилася на 7 депутатів.

Найбільше поповнення у фракції відбулося в розпал політичної кризи 2016 року, напередодні голосування за нового прем'єр-міністра.

Тоді здавалося, що вихід "Самопомочі", "Батьківщини" та "Радикальної партії" з коаліції може стати для Порошенка та його фракції фатальним. Адже розпад коаліції і неможливість голосування за прем'єра могли б означати дострокові вибори та втрату провладними силами багатьох мандатів.

Переговори щодо нової більшості провалилися, тож у БПП розсудили, що треба забезпечити бодай видимість існування коаліції, залучивши новобранців. І це вдалося: блок зміг заманити 9 депутатів.

Показово, що 2015 року Володимир Гройсман реєстрував законопроект про заборону переходу депутатів до інших фракцій. У 2016 році він уже переконував депутатів вступити до фракції БПП.

Новобранці БПП Павло Кишкар і Віктор Кривенко раніше були виключені з "Самопомочі" за підтримку змін щодо децентралізації. Після вступу до фракції обидва депутати стали членами Народного руху України, причому Кривенко очолив партію, а Кишкар став його заступником.

Наприкінці 2017-го ці депутати вирішили відіграти історію назад та заявили про вихід з фракції.

Деякі новобранці БПП не приховували, що приєдналися лише щоб уникнути політичної кризи, а не через підтримку програми. Наприклад, Кишкар таким чином пояснив свій вступ до фракції:

Схожими були й аргументи Ірини Суслової та колишнього "свободівця" Юрія Бублика. Бублик та Сергій Міщенко через деякий час після голосування за уряд знову залишили фракцію.

Оточення президента та спікер часом використовують успішне голосування за Гройсмана як аргумент на користь існування коаліції.

Мовляв, неважливо, що фракції БПП та "Народного фронту" разом мають менше 226 депутатів, тому що деякі позафракційні депутати голосують разом з коаліцією, і в будь-якому разі головне завдання коаліції – голосування за прем'єра.

Насправді ж завданням коаліції є ще й виконання коаліційної угоди. А кількість депутатів у "фантомній коаліції" наразі, ймовірно, не дотягує до 226, навіть якщо рахувати 6 позафракційних депутатів, згаданих спікером, адже в БПП та НФ сумарно лише 219 голосів.

Утім, основна проблема "коаліціади" полягає в тому, що закон про Регламент ВР після змін, ухвалених у 2010 році, не містить положень про коаліцію і тому, фактично, не відповідає Конституції, 83 стаття якої відсилає до Регламенту.

Проблеми коаліції пов'язані не тільки з виходом трьох фракцій, а і з тим, що за каденцію фракцію БПП покинули 20 депутатів.

Перший масовий вихід із фракції стався на тлі конфлікту Порошенка з Коломойським, пов'язаного з позбавленням дніпровського олігарха контролю над "Укрнафтою".

У квітні 2015 року з фракції вийшли члени політради партії "УКРОП" Валентин Дідич, Олександр Дубінін і Віталій Купрій, а також Андрій Денисенко. У листопаді до них приєднався Тарас Батенко. Депутати пов'язали свій вихід зі спробами дискредитації керівництва Дніпропетровської області.

Запеклим критиком президентської фракції став Дмитро Добродомов, що залишив її в червні 2015 року.

Гучним став і вихід із фракції Миколи Томенка та Єгора Фірсова: терпець керівництва щодо відтоку кадрів урвався, і обох депутатів позбавили мандатів.

Це рішення законне, адже стаття 81 Конституції передбачає таку можливість для депутатів, обраних за списком, але її використання все одно стало політичною подією.

Обидва депутати вдалися до нищівної критики фракції: Томенко пізніше позиватиметься до суду щодо існування коаліції, а Фірсов пояснив вихід "корупційною діяльністю" Ігоря Кононенка – першого заступника голови фракції та керівника Київського обласного осередку партії:

Більшість інших депутатів, що вийшли з фракції, були обрані за мажоритарними округами; вони не ризикують втратити мандат та менше пов'язані з партійними структурами та їхніми "господарями".

Інша проблема фракції – нелояльні кадри. Члени партії "Демократичний альянс" Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Найєм поводяться в публічному просторі радше як опозиція.

Інструмент ЧЕСНО "Групи інтересів" показує, що вони утворюють відносно автономну групу. Коли захисник коаліції Андрій Парубій наголошує, що треба враховувати деяких позафракційних депутатів, він ніколи не згадує цих депутатів провладної фракції, які належать до неї лише номінально.

Ось як Мустафа Найєм прокоментував невихід "єврооптимістів" із фракції попри їхній конфлікт із президентом і його оточенням:

Програма, з якою президентський блок ішов на вибори, містила не надто багато конкретики. Головні акценти – пріоритет оборонної галузі, боротьба з корупцією, децентралізація – повторювали передвиборчу програму президента.

Частину положень детальніше розписали в коаліційній угоді та новій редакції програми БПП. У цих документах уже містяться численні згадки про заплановані реформи.

На відміну від першої версії "Солідарності", яка трималася соціал-демократичного мейнстріму початку нульових, програма БПП – правоцентристська.

Коли вибори закінчилися та більше не треба було боятися втрати голосів, до програми включили чимало болючих для суспільства і непопулярних заходів, зокрема перехід на адресні виплати стипендій і соціальної допомоги, масштабну дерегуляцію економіки, медичну та пенсійну реформи.

Водночас, на думку голови правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимира Фесенка, велику частину удару від негативного сприйняття програми реформ взяв на себе уряд Арсенія Яценюка:

Значну частину зобов'язань, що містилася в цих документах або була озвучена президентом, влада не виконала або виконала лише частково.

Наприклад, станом на кінець 2016 року колектив авторів VoxUkraine зафіксував, що з проаналізованих обіцянок президента було виконано і не виконано по вісім, а 17 – виконано частково. А міністерства уряду Гройсмана тоді ж виконали не більше чверті своїх завдань.

Але і виконані обіцянки часто-густо не давали потрібного ефекту або виявилися ідеологічною ширмою для просування інтересів фінансово-промислових груп. Саме так сталося зі зміною принципів формування тарифів на електроенергію, де посиланнями на "економічну обґрунтованість" та "ринкові принципи" прикривали надприбутки корпорації ДТЕК, що належить Рінату Ахметову.

З одного боку, у партії кажуть, що свідомо пішли на непопулярні кроки, аби "вилікувати" країну, та обіцяють позитивний результат уже за кілька років.

З іншого боку, у БПП, схоже, розуміють, що такі кроки негативно позначилися на ставленні виборців, і намагаються скоригувати стратегію. Економічні складнощі українців уряд Гройсмана спробував бодай частково компенсувати підвищенням мінімальної зарплати.

З наближенням виборів уряд намагається пом'якшити радикалізм у реформах. Зокрема, Порошенко заявив про небажання "витискувати з Ради земельну реформу" через її непопулярність, хоча в принципі він вважає її проведення необхідним.

А негативну реакцію на можливі наслідки пенсійної реформи для осіб без достатнього стажу було попереджено завдяки підвищенню пенсії тут і зараз.

Тож нинішня партія влади виявляє ідеологічну гнучкість залежно від кон'юнктури та адаптує програму до політичної ситуації і потреб моменту.

Адже утримання влади і використання державного апарату для переслідування власних бізнес-інтересів є, як правило, не менш важливими для пострадянської партії влади, ніж програма та ідеологія.

Петро Порошенко добре усвідомлює, наскільки владний ресурс в Україні важливий для збереження та розширення бізнесу.

За 20 років політичної кар'єри він провів в опозиції лише два – з 2002 по 2004 рік у складі "Нашої України". І саме тоді через відмову підтримати відставку Ющенка та через входження до його блоку він мав проблеми з бізнесом.

Після активних податкових перевірок підприємств "Укрпромінвесту" – бізнес-імперії Порошенка – було відкрито кілька кримінальних справ. "Укрпромінвест" не допустили до приватизації Херсонського суднобудівного заводу, а в деяких компаній забрали ліцензії.

Відтоді Порошенко добре засвоїв урок і намагається не втрачати доступу до владного ресурсу.

Сьогодні Порошенко входить до десятки найбагатших людей України.

Його статки лише трохи не дотягують до мільярда доларів. Він володіє 76 компаніями – більше тільки в Ріната Ахметова. Його інтереси не обмежуються харчовою промисловістю та поширюються на сільське господарство, машинобудування, фінанси та, звісно, медіа.

І це лише ті компанії, де бенефіціаром є безпосередньо Порошенко, а не особи з його оточення.

Наближеність БПП до бізнес-імперії президента не приховувалася від самого початку. "Солідарність" перед президентськими виборами 2014 року була зареєстрована за тією самою адресою, що й ціле сузір'я підприємств Порошенка та його бізнес-партнерів. Тим самим керівництво фактично визнавало, що відновлює інструмент просування приватних інтересів у політиці.

Безпосередньо з "Укрпромінвестом" у фракції асоціюється Ігор Кононенко – бізнес-партнер Порошенка ще з 90-х років, член Політради партії та перший заступник голови фракції. Фактично, він виконує роль посередника між фракцією і президентом.

Крім інтересів у будівництві та транспорті, Кононенку приписують значний вплив в енергетичній галузі. Його фірми регулярно виграють тендери в енергетиці, а сам Кононенко є членом комітету ВРУ з питань ПЕК, засідання якого постійно прогулює.

З Порошенком Кононенка єднають не тільки спільні бізнес-інтереси та політична співпраця, а й особиста дружба та спільне дозвілля.

Як виявили журналісти програми "Схеми", партнери відпочивають від справ на сусідніх віллах середземноморського узбережжя Іспанії.

Там само, згідно з результатами розслідування, розташована і вілла ще одного бізнес-партнера президента – Олега Гладковського, якому приписують власність на корпорацію "Богдан". Наразі він обіймає посаду першого заступника секретаря РНБО та виступає категорично проти відкриття даних державних оборонних замовлень.

Про те, що "оборонка" також входить до кола бізнес-інтересів оточення президента, свідчить низка нещодавніх журналістських розслідувань.

Та БПП – це не лише інструмент просування інтересів президента і його найближчого оточення. Інакше історія фракції не була б настільки багатою на внутрішні конфлікти, скандали та грюкання дверима.

Представники конкурентних бізнес-груп, великі та середні підприємці меншого масштабу шукають у провладній фракції захисту власних активів, лобіювання вигідних їм змін та своєї частки в пирогу "ренти".

Згідно з розслідуванням видання "Дело" та компанії YouControl, станом на літо 2016 року найбільше депутатів фракції мали інтереси в галузі сільського господарства.

Саме в профільний аграрний комітет фракція делегувала велику кількість депутатів, більшість із яких має сільськогосподарські підприємства.

Представники партії в коментарі ЧЕСНО заявили, що не вбачають у цій ситуації конфлікту інтересів.

Серед відносно автономних депутатських груп БПП слід згадати: групу Сергія Березенка, який відповідає за збір голосів за важливі для президента закони; групу Олександра Третьякова, чиї політичні зв'язки з Порошенком сягають епохи "любих друзів" Ющенка; колишніх "ударівців"; групу Анатолія Матвієнка та, нарешті, "єврореформаторів", які залишаються у фракції лише номінально.

Показово, що принцип формування більшості груп – це бізнес-інтереси, персональні зв'язки та роль усередині парламенту, а не відмінності політичної платформи.

Це зайвий раз підтверджує, що БПП діє не як справжня партія зі стабільною ідеологією та представництвом інтересів великої суспільної групи, а як "партія влади" в типовому українському розумінні.

Отже, партійний проект "Блок Петра Порошенка "Солідарність" згортався та знов активізувався залежно від потреб лідера та будується як мережа взаємозалежних і взаємовигідних відносин між патроном і клієнтами.

У цьому він схожий на попередні провладні партії та блоки. Баланс сил у партії виявився хитким: наразі переважають відцентрові тенденції, що робить перспективи партії на наступних виборах не надто райдужними.