Реставрація чи поступова руйнація

Понеділок, 09 липня 2018, 17:29
Юлія Будяк

На злитті Південного Бугу та Інгулу більше трьох століть тому була заснована корабельна верф, яка поступово перетворилася на портове місто. Це Миколаїв – місто корабелів. І хоча воно засноване не у Середньовіччя, однак у місті збереглося багато споруд, що нині несуть історичну цінність. І вони, на відміну від кораблебудування, можуть зникнути назавжди. Із плином часу, споруди, які є архітектурною спадщиною міста, або демонтуються, або реставруються до невпізнанності, або завішуються величезними рекламними банерами.

Ті, чиї слова мають вагу

Потяг-маршрутка-готель. Кілька хвилин на поселення і я прямую на зустріч із Іриною Анатоліївною Бондаренко, начальницею відділу охорони культурної спадщини. До місця зустрічі вирішую пройтись пішки. Всю дорогу я насолоджуюсь затишністю цього міста, його красою – Миколаїв заворожує своєю атмосферою.

Помічаю, що багато будівель перебувають не у найкращому стані: фарба облущилася, на будинках видніються тріщини, а подекуди навіть величезні дірки, вікна та двері потребують реставрації. Окрім занедбаних будівель, місто вкрите величезними рекламними вивісками та банерами, які ніби беруть участь у конкурсі "Найбільший та найяскравіший". І люди ніби не помічають усього цього – складається враження, що для них це вже норма.

 

Ірина Анатоліївна прийшла працювати у відділ у кінці 1996 року, і вже тоді існувала проблема збереження архітектурної спадщини. На той час було проведено обстеження, в ході якого виявили близько 570 споруд, об’єктів які потребують охорони з боку держави. З часів інвентаризації міста і до сьогоднішнього дня, статус багатьох будівель так і не змінився, але 130 споруд усе ж таки стали пам’ятниками архітектури. Можливою причиною є те, що статус пам’ятника архітектури обмежує сучасних архітекторів та будівельників, накладає вето на їх діяльність.

Сьогодні йде боротьба між старою архітектурою та баченням сучасних архітекторів щодо вигляду нашого рідного міста – Миколаєва, стверджує Ірина Бондаренко.

Відділ охорони культурної спадщини обмежений у своїй діяльності. Єдине, що працівники відділу можуть зробити, щоб хоч якось завадити руйнуванню та перебудові будівель, які несуть в собі історичну цінність, це заносити об’єкт в списки щойно виявлених споруд. Після цього рішення розглядаються на консультативній раді з питань охорони культурної спадщини. Відділ, який очолює Ірина Бондаренко вважає, що всі зафіксовані об’єкти мають отримати статус пам’ятника архітектурної спадщини. Але із цієї точкою зору згодні не всі.

Наступного дня прямую в гості до голови правління Миколаївської організації Національна спілка архітекторів України Володимира Сисоєва. Він на відміну від відділу охорони культурної спадщини, вважає, що більшості будівель варто надати статус цінної історичної забудови (форма збереження, при якій будівля зберігається, але може зазнавати певних змін: прибудова балкону, мансардного поверху тощо).

Процес розгляду об’єктів, які ще не включені в реєстр пам’яток архітектури, повинен проходити на більш серйозному рівні. Розглядатися має не тільки зовнішній вигляд та стан будівлі, а й її технічний аспект також. До того ж, варто враховувати чи значимий об’єкт, чи ні, пояснює свою позицію Володимир Сисоєв.

 

До пам’яток архітектури, на його думку слід відносити будівлі, які відповідають певним критеріям: якщо вони внесли щось нове в розвиток архітектури у місті, якщо автор відомий архітектор, "нетипова" будівля, а також стан об’єкту на сьогоднішній день. І ось тут складається найбільше нерозуміння того як саме варто робити? Яке рішення буде правильним? І голова спілки архітекторів, і керівниця відділу охорони культурної спадщини погоджуються в одному – дуже мала кількість людей зацікавлена у вирішенні цього питання та готова щось робити.

Олена Позняк, представниця Центр UA, намагалася організувати зустріч хоча б з одним із членів Постійної комісії з питань архітектури та міськбудування міської ради. На жаль, депутати або проігнорували, або скористалися відмовками. Хоча, з одним із членів комісії Сергієм Танасовим навіть була домовленість про зустріч, але чомусь не склалося, у пана Сергія виникли якісь термінові справи. Тому, позиція влади чітко прослідковується у цій ситуації, особливої зацікавленості у вирішенні цього питання немає.

Ентузіаст

Наступний мій герой – людина не з кабінетів. Андрій Шинкаренко за освітою та професією інженер-механік, але захоплюється історією, зокрема,  свого рідного міста Миколаєва. Таке захоплення виникло ще з дитинства завдяки бабусі і її історіям. Як розказує Андрій, йому подобалося гуляти по місту та дізнаватися більше про нього. Інформації назбиралося стільки, що нею потрібно було ділитися. І з чим більшою кількістю людей, тим краще. Тому, він і заснував історичний сайт "Миколаївський Базар", де можна переглянути світлини старого міста, прочитати цікаві факти та розширити свої знання про Миколаїв.

Зацікавити громадськість досить важко. Люди або люблять своє місто і хочуть в ньому щось змінювати, або їм просто "по барабану". Для того, щоб громадяни підключились до вирішення проблеми, потрібен результат . З 2004 року я, можна сказати, є споглядачем за діяльністю громадськості і все, що я можу сказати: багато розмов, мало діла, – каже Андрій.

Він створив фотогалерею за матеріалами, які збирав роками. Це доволі унікальна робота, оскільки в часи Радянського Союзу Миколаїв був дуже важливим промисловим та стратегічним об’єктом. Відповідно людиною з фотоапаратом швидко ставала об’єктом уваги спеціалізованих органів. З тих часів, люди звикли до того, що їм і не треба знати багато.

 

Будівлі варто зберігати та реконструювати, але на новий лад. Марно тягти усе це в ХХІ століття у вигляді XIX. Наприклад, будинок із дерев’яними вікнами, які вже непридатні, їх можна замінити на ті ж дерев’яні, але вже нові, якщо це дорого, то можна обрати хоча б ту саму ламінацію коричневого кольору, і вже тоді вигляд буде зовсім інший.

Андрія Шинкаренко також вважає, що оскільки Миколаїв – місто промислове і тут є багато заводів та фабрик, то деякі цікаві промислові об’єкти теж варто включати до списку споруд, що є пам’ятниками архітектурної спадщини та які потребують охорони.  Наприклад, Миколаївський суднобудівний завод (раніше Суднобудівний завод імені 61 комунара), який розпочав свою діяльність ще в 1788 і на якому будувалися кораблі для усієї Російської імперії. Його історія настільки цікава та багата, що про неї варто говорити.

Громадські активісти

Остання зустріч у нас із архітектором Євгенієм Васюковим, головою ГО "Архітектура Миколаєва", та його партнеркою у цьому проекті Яною Ружинською. Молоді люди є громадськими активістами, які намагаються донести суспільству важливість проблеми знищення споруд та будівель архітектурної спадщини. Співпрацюють Яна та Євген вже два роки, а об’єднує їх любов до рідного міста та бажання зберегти історичний дух та спадщину Миколаєва.

Чим вищий буде рівень культури, чим більше будуть люди бачити позитивних прикладів і розуміти, що саме правильно, а що ні, тим більша буде можливість мінімізувати кількість "варварських діянь" стосовно споруд та архітектури міста. Рух повинен бути більш масовим, потрібно боротися за кожний будиночок, як це відбувається в Америці чи Європі, саме так вважає Яна Ружинська.

Євген та Яна організовували вже дві лекції, одна – ознайомча, інша про те, що усвідомлення особливості рідного міста повинно мотивувати людей до його збереження. Планують іще лекції, які будуть більш спеціалізованими. Вони також організували фотовиставку перед міською радою, аби показати людям красу Миколаєва.

Про це потрібно говорити ритмічно. Люди повинні постійно чути про цю проблему, більше цікавитися нею. Можливо, більш глибоке розуміння призведе до появи більшої кількості зацікавлених громадян. Єдине, що може зберегти будівлю від неминучої загибелі – статус пам’ятника архітектури. Це превентивний захід, який допоможе зупинити негативні процеси, адже будь-яка будівля без цього спеціального статусу, по суті, не має жодного захисту - каже Євген Васюков.

Його колега Яна Ружинська додає:

На жаль, людям ніхто не пояснив цінність будівель, в яких вони живуть, їх особливості. Не пояснили чому це важливо, чому важливо це зберігати, чому не потрібно різьблені двері заміняти на пластикові і так далі. Їм ніхто не пояснює, що в принципі, в майбутньому, якщо "доглянути" якусь споруду зараз, вона принесе свої дивіденди потім.

***

Впродовж мого перебування у Миколаєві моєю тінню і моїм екскурсоводом була Олена Позняк, представниця Центр UA.

Мене цікавить проблема культурної спадщини та збереження архітектурної спадщини, тому що мене завжди цікавила історія рідного краю. Миколаїв – недолюблений та недооцінений у деяких моментах. Усі вважають, якщо місто більш масштабне чи його історія довша, то воно автоматично стає більш привабливим. Тому, так як Миколаїв був створений лише у XVIII столітті, то люди й не думають, що тут потрібно чи необхідно щось зберігати. Я можу змінити це змусивши різні сторони, які дотичні до цього питання почути один одного, бо саме так працює механізм публічних консультацій.

Чому Березенко підставляє Порошенка?
Недавно на сторінках видання Главком заступник голови депутатської фракції "Блок Петра Порошенка" Сергій Березенко дав розлоге інтерв'ю, частину якого нашпигував брехнею та маніпуляціями щодо виборчої реформи.
Мирись, мирись, мирись, і більше не сварись
Жителі міста стали заручниками конфлікту між мером та депутатами міськради.
Подолати пасивність: як функціонуватиме Молодіжний центр в Хмельницькому
Молодіжний центр – це своєрідний вільний простір, місце, де молодь може згуртуватися та змістовно провести час.