Через п'ять років після початку збройної агресії Російської Федерації українців запитали, яку проблему вони вважають найважливішою для країни. Дослідження показало, що, на погляд 75% опитаних, саме війна на сході України є основною проблемою для держави, а відтак вони очікують чітких кроків з досягнення миру та повернення окупованих територій.
Обіцяне у 2014 році завершення антитерористичної операції виявилось нездійсненним. Навіть гірше – АТО трансформувалось у відкриту війну з російськими гібридними силами.
Чого очікувати далі?
Згідно зі статтею 106 Конституції України, президент забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави та здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.
Ми проаналізували передвиборчі програми 10 найбільш рейтингових кандидатів на пост президента (за рейтингами Фонду "Демократичні ініціативи", соціологічної групи "Рейтинг" та Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) і з'ясували їхні пріоритети у сфері нацбезпеки та оборони.
Чи відповідають вони чинній державній політиці та міжнародним угодам України? І як кандидати на пост президента пропонують вирішувати проблеми з безпекою через п'ять років від початку російської збройної агресії?
Значна частина кандидатів на пост президента обрала обережну позицію та не розглядає будь-які інші засоби деокупації Донбасу, окрім політико-дипломатичних, що загалом відповідає чинній політиці України з подолання російської агресії.
Таким шляхом планує пройти ще одну президентську каденцію чинний голова держави Петро Порошенко, який декларує намір надалі покладатись на інструмент міжнародних санкцій та на механізми міжнародної миротворчої місії ООН.
Олександр Вілкул також пропонує ввести миротворчий контингент, однак "дружніх країн і нейтральних держав (Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Фінляндії, Швеції, Австрії)". Слід зауважити, що Білорусь і Казахстан не є нейтральними, оскільки входять до складу контрольованого Росією блоку "Організація договору про колективну безпеку" (ОДКБ). А залучення у миротворчий процес країн, що перебувають у військово-політичному блоці з країною-агресором, йде врозріз з чинною оборонною стратегією України.
Загальними декларативними намірами, що загалом продовжують чинну оборонну та безпекову політику, обмежується Олександр Шевченко, який буде "боротися за повернення окупованих Росією територій на сході України". Також "активно боротись за повернення Донбасу" буде й Анатолій Гриценко, використовуючи дипломатичні, воєнні, економічні засоби без надання регіону особливого статусу. Досягти своєї амбітної мети він планує впродовж однієї президентської каденції.
Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Володимир Зеленський та Ігор Смешко у своїх програмах посилаються на Будапештський Меморандум, підписанти якого (США, Росія, Великобританія, Франція та Китай) надали запевнення безпеки та збереження територіальної цілісності України у зв'язку з приєднанням Києва до договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Юрій Бойко натомість налаштований винятково на мирне врегулювання конфлікту на Донбасі та пропонує ведення прямих перемовин з "усіма сторонами конфлікту". Про прямі переговори усіх сторін конфлікту говорить і Євгеній Мураєв, який вважає виконання Мінських угод найефективнішим шляхом до припинення бойових дій.
Варто зазначити, що у відповідності до закону "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" тимчасову окупацію здійснює окупаційна адміністрація Росії та підконтрольні їй самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій.
Однак позиція Бойка та Мураєва свідчить про плани змінити чинні воєнні стратегії та обмежити участь у переговорному процесі виключно учасниками конфлікту, на відміну від інших кандидатів, які налаштовані на залучення ширшого кола учасників переговорів.
Реінтеграційні плани щодо Донбасу у кандидатів означені у загальних термінах та сформульовані як позитивні наміри без конкретизації. Дещо більшою конкретикою відрізнились Олександр Вілкул та Юлія Тимошенко. Представник "Опозиційного блоку" планує створити правові та фінансові умови для повернення вимушених переселенців додому та відновити інфраструктуру із залученням міжнародних донорів і ресурсів відродженого Донбасу.
Реалізовувати ці наміри він планує після проведення виборів згідно зі "спеціально прийнятими українськими законами за участю українських партій". Юлія Володимирівна говорить про "українську програму реінтеграції Донбасу, що є альтернативою сьогоднішній "мінській формулі". Однак більше деталей з реалізації цього плану в програмі немає.
17 грудня 2018 року Генасамблея ООН схвалила резолюцію про мілітаризацію окупованого Криму, Азовського і Чорного морів, у якій закликала Росію вивести війська, забрати озброєння з Криму та припинити окупацію півострова.
Водночас кандидати у президенти про повернення Криму говорять дуже обережно. Лише 5 з 10 проаналізованих програм кандидатів мають в тій чи іншій формі визначені позиції щодо деокупації Криму.
Ті, хто все-таки торкається питання Криму, не розділяють шляхи звільнення та реінтеграції Криму та Донбасу. Програмно – це єдиний напрямок роботи, який спрямований на відновлення територіальної цілісності країни.
Порошенко планує повернути Крим політико-дипломатичним шляхом. Тим же шляхом пропонує іти й Ігор Смешко, наголошуючи також на виконанні зобов'язань країн-підписантів Будапештського меморандуму, що повторює риторику резолюції Генасамблеї ООН. Олександр Шевченко буде "боротись за повернення Криму", не пояснюючи як.
Юлія Тимошенко передвиборчою програмою декларує наміри про "наступ та колективні заходи з примусу агресора до миру та повернення Криму, а також виконання розробленої нею "програми реінтеграції півострова". Анатолій Гриценко буде "відстоювати права на Крим, незважаючи на економічні поступки".
Програма Володимира Зеленського не містить позиції щодо деокупації Криму, однак його штаб надає уточнення, що "Крим – це Україна", а "після перемоги буде проведена повноцінна реінтеграція Криму".
У своїх програмах кандидати приділяють значну увагу модернізації та зміцненню української армії.
"Зміцнити", "створити сильну армію", "наростити бойові та оперативні спроможності ЗСУ", "модернізувати", – про розвиток армії говорять усі основні кандидати у своїх програмах, окрім Юрія Бойка. Цей кандидат як можливий головнокомандувач Збройних сил України не розкриває своїх планів щодо розвитку сфери безпеки та оборони України.
Всі топ-10 кандидатів планують у тій чи іншій мірі змінювати чинну політику щодо Збройних сил України. Найяскравіше такий намір простежується у програмі Анатолія Гриценка, програма якого подається у форматі "на противагу дійсному стану справ".
"Не буде президент "заробляти на крові" і на армії – армія буде оснащеною", – декларує Анатолій Степанович. З конкретного – планує легалізувати та поставити на облік зброю, яку використовують "приватні армії", створити професійну контрактну армію, та покращити умови соціального забезпечення військовослужбовців.
Про запровадження стандартів НАТО в українській армії говорить Юлія Тимошенко, що відповідає зафіксованому в Конституції України напрямку набуття Україною членства в Організації Північноатлантичного договору.
Смешко і Зеленський планують викорінювати корупцію в оборонній сфері, однак жоден з них не описує антикорупційних механізмів, які будуть використані.
Петро Порошенко акцентує увагу на технічному забезпеченні Збройних Сил, які потрібно "оснастити новітніми зразками зброї та військової техніки", а також "провести докорінну модернізацію українського флоту і повітряних сил" та "завершити створення щільної системи протиракетної та протиповітряної оборони".
Про технічне оснащення армії говорять також Олег Ляшко й Олександр Вілкул. Втім, у їхніх програмах це загальні декларації без чіткого визначення, які саме види збройних сил необхідно першочергово забезпечувати.
Розвивати оборонну промисловість України планують Гриценко, Вілкул та Мураєв. Гриценко використовуватиме державне оборонне замовлення для розвитку фундаментальної науки та проривних технологій. Вілкул планує відродити ВПК та забезпечити виробництво сучасного озброєння, ракетних комплексів, літаків, кораблів. Тоді як Мураєв має намір повернути Україну в десятку світових експортерів зброї.
Зміни у структурі Збройних сил почати "з голови" пропонує Анатолій Гриценко. Він призначатиме на керівні посади офіцерів із бойовим досвідом, водночас скоротивши кількість вищого офіцерського складу відповідно до стандартів передових країн.
Формати військової служби планують змінювати 4 з 10 кандидатів. Контрактну армію як подальше майбутнє українських збройних сил розглядають Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко та Ігор Смешко. Смешко та Гриценко також пропонують сформувати стратегічний резерв постійної готовності та системи територіальної оборони.
З іншого боку, Олександр Вілкул планує ввести обов'язкову військову підготовку молодих людей строком від 3 до 6 місяців.
Питанню соціального забезпечення військовослужбовців кандидати приділяють особливу увагу. Порошенко, Гриценко, Вілкул та Тимошенко декларують у загальних рисах плани підвищення рівня матеріального забезпечення військових. Смешко та Зеленський у визначенні рівня соціального забезпечення орієнтуватимуться на стандарти НАТО.
Тимошенко та Смешко вказують на існуючу проблему забезпечення військових житлом, а відтак планують її вирішувати у своїй президентській каденції.
Основним акцентом у питаннях розвитку сектору безпеки України кандидати визначили обмеження повноважень правоохоронних органів, зокрема СБУ, ГПУ та Національної поліції, впливати на економічну діяльність. Про це заявили Гриценко, Зеленський та Вілкул.
Ігор Смешко планує проведення скоординованої реформи силових структур із демократичним громадським контролем та захистом у них позапартійних професіоналів від партійно-кланового впливу. Це відповідає декларованій чинною владою політиці у цій сфері, втілення якої, втім, ще не розпочалось.
Гриценко планує забезпечити застосування структур безпеки у відповідності до чинного законодавства – для виявлення і попередження загроз Україні та на захист країни від зовнішнього ворога. У той же час Олександр Шевченко обмежується загальною фразою про намір зміцнювати безпеку України.
Решта кандидатів – Порошенко, Тимошенко, Бойко та Мураєв – не задекларували жодних позицій щодо сектору безпеки України. Втім, у штабі чинного гаранта Конституції відреагували на відсутність позиції у програмі та уточнили, що необхідно "посилити спроможність спецслужб до ефективної відповіді на гібридні виклики безпеці держави".
Програмні цілі кандидатів на пост президента України мають здебільшого декларативний характер, а відтак оцінювати їх на продовження або зміну чинної державної політики можна лише умовно.
Кандидати не зазначають, яким чином планується досягнення поставлених цілей соціального та технічного розвитку Збройних сил України, а загальні наміри не підкріплені чіткими та послідовними кроками.
Варто зазначити, що будь-які докорінні зміни та новації в оборонній сфері потребують значних затрат з державного бюджету, тому будемо очікувати, що кандидати мають детальні розрахунки, яким чином забезпечити реалізацію своїх планів.
Ця стаття стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID). ГО "Центр UA" була відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов'язково відображає погляди USAID або Уряду США.
