Виборча система в заручниках влади. Чому президенти не хочуть пропорційної системи?

Дарина Рогачук
Четвер, 6 вересня 2018, 13:55

Сьогодні під Верховною Радою пройшов мітинг громадських організацій та партій з вимогою проголосувати проект Виборчого кодексу, який ґрунтується на відкритих виборчих списках і регіональних виборчих округах.

Чому люди вимагають зміни виборчого законодавства саме зараз і саме в такому форматі?

Виборча система, за якою ми наразі обираємо народних депутатів, – змішана. 50% Верховної Ради обирається по мажоритарних округах і ще 50% – за пропорційною системою із закритими партійними списками.

Змінювати правила входження до парламенту нинішній владі не вигідно. Справа в тому, що змішана система – роками відпрацьований інструмент для потрапляння "своїх" депутатів у парламент, які голосують "як потрібно" і "за що потрібно". А мажоритарка традиційно поставляла до пропрезидентських фракцій необхідних для голосувань депутатів.

Спецпроект "Вибори вибори" проаналізував історію змін виборчого законодавства в незалежній Україні і виявив тенденцію – кожна влада створювала правила обрання до Верховної Ради під себе, щоб "консервувати" вплив на країну.

Через це система для виборів в український парламент змінювалася надто часто – майже кожні 4-5 років, що зробило її заручником політичних ігор і розрахунків.

1993 рік

Закон "Про вибори народних депутатів України"

Двотурова мажоритарна система абсолютної більшості

Перший виборчий закон Незалежної України ухвалювався в непрості для країни часи. Влітку 1993 року відбувався безстроковий протест шахтарів на Донбасі, який спричинив глибоку політичну кризу і загрожував кризою економічною.

 
1993 рік, протест шахтарів. Фото: espreso.tv

Щоб врятувати ситуацію, Верховна Рада, склад якої зберігся ще з Радянського Союзу, призначила на 27 березня 1994 року дострокові парламентські вибори і на 26 червня того ж року – дострокові президентські.

Обирати парламент за радянським законом 1988 року нардепи не схотіли, тож проголосували новий, який впровадив двотурову мажоритарку. Згідно з цією системою, Україну поділили на 450 округів, і якщо один кандидат отримав понад 50% голосів на окрузі, то потрапляв у Раду з першого туру. Якщо ж отримав менше, то була спроба №2, де треба було набрати 50% явки й абсолютну більшість голосів виборців.

Цікаво, що законом передбачалося негативне голосування, коли замість обирати одного депутата зі списку, виборці навпаки викреслювали з бюлетеня прізвища тих кандидатів, які їм не подобалися.

"Я б сказав, що це сталося по приколу, – пригадує голосування голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. – Пам'ятаю, була правка Олексія Шеховцова про те, щоб у другому турі набирати ці 50% голосів, причому він її висловив у такому знущальному, іронічному варіанті.

Хтось засміявся, хтось казав "Олексій молодець!", але в результаті зал за це проголосував, і вибори дійсно відбулися за цією абсурдною системою".

Така система призвела до багатьох негативних наслідків для парламенту 1994-1998 років. Зокрема, Рада працювала не в повному складі (не вистачало близько 20 депутатів), постійно проводилися довибори. До того ж, склад депутатів був не найякіснішим, адже кандидату в депутати, який не пройшов у Раду з першого разу, заборонялося висуватися вдруге.

 
1994 рік, присяга леоніда кучми 

Експерт із виборчого законодавства Євген Радченко вважає, що тодішній парламент, ухваливши закон про вибори 1993 року, зіграв не дуже хорошу роль у житті країни:

"Більшість пострадянських країн швидко пройшли процес демократизації і після розвалу Союзу оголосили нові вибори. А в нас Рада УРСР, обрана в 1989 році, лишилася.

Тодішні комуністи і демократи в 1993 році, коли приймали закон, зробили все, щоб законсервувати той режим. Вони навіть зробили так, щоб молоді і на той час перспективні й популярні політики, які брали участь у "Революції на граніті" 1990 року, не потрапили в парламент. Адже було обмеження, що кандидатом у депутати може бути особа від 25 років і старше".

1997 рік

Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 року

Змішана виборча система

Друга половина 90-х позначилася протистоянням між президентом Леонідом Кучмою та парламентом на чолі зі спікером Олександром Морозом. Спершу між ними була боротьба за Конституцію, потім – за виборчий закон.

Політичну атмосферу тих часів описує історик Георгій Касьянов у книзі "Україна 1997-2007, нариси новітньої історії":

"Майже дворічна підготовка нового виборчого закону, який передбачався новою Конституцією, закінчилася доволі драматичним протистоянням між президентом і частиною парламенту: два колишніх прем'єри Павло Лазаренко…, Євген Марчук, які знаходилися в  "помірній опозиції" до президента, та Олександр Мороз, який знаходився в опозиції реальній, відстоювали змішану систему виборів, при якій 50% депутатських мандатів отримувалися за партійними списками.

Їхніми союзниками були дві крупні партії – комуністи та Народний Рух. Леонід Кучма в союзі з частиною "колгоспно–радгоспно–директорського" лоббі відстоював мажоритарну модель, акцентуючи на тому, що партії надто слабкі і не відображають реальних політичних симпатій суспільства".

Протягом весни-осені 1997 року в парламенті точилися жорсткі дискусії. Очевидно, що кожен з опонентів підтримував ту систему, яка могла гарантувати йому більшість і, тим самим, прихильність у Верховній Раді.

 

Нардепи 13 разів повертали законопроект про вибори на повторне доопрацювання, потім були баталії з урахуванням/неврахуванням президентських правок. Зрештою, опоненти змушені були піти на компроміс і з 5 разу ухвалити нову виборчу систему – змішану.

Згідно з нею, 225 депутатів обиралися по мажоритарних округах, але вже відносної більшості (хто набрав більшість голосів, той, незалежно від явки на окрузі, виграє), і ще 225 депутатів обиралися за пропорційною системою.

"Депутати, які мають свої округи й удобрюють їх бюджетними вливаннями, завжди виступали за мажоритарну виборчу систему, – відзначає голова правління Центру політико-правових реформ Коліушко. – Ті ж депутати, які були більше пов'язані з партіями, більше працювали в парламенті над законопроектами, ніж на округах, і не були пов'язані з великими грошима – підтримували  пропорційну".

Новий закон про вибори встановлював 4% прохідний бар'єр і вперше давав можливість голосувати проти всіх. Ще однією новацією було й те, що кандидати могли балотуватися одночасно і по мажоритарці, і по партійних списках.

Початок 2000-х – програна битва за виборчу реформу

Після обрання президентом вдруге, Леонід Кучма не полишав спроб узурпувати владу.

"Пригадаємо, що у 2000 році був референдум, який мав на меті скорочення кількості парламенту і передачу великої кількості повноважень до президента. Але не вистачило кілька голосів у ВР, і Конституцію не змінили", – розповідає експерт з виборчого законодавства Євген Радченко.

Щоб зменшити вплив президента і посилити роль парламенту, напередодні чергових виборів до Верховної Ради у 2002 році були намагання збільшити пропорційне представництво на виборах до 75%, а мажоритарне залишити лише 25%.

Але  дискусія закінчилася нічим. Леонід Кучма, який налагодив співпрацю з прихильними йому мажоритарниками, ветував нові законопроекти про вибори 6 разів.

Тож парламентські вибори у 2002 році проходили за тією ж змішаною системою.

2004-2005

Закон "Про вибори народних депутатів України" 2004-2005 років

Пропорційна система із закритими партійними списками

На виборах до Верховної Ради у 2002 році пропорційну складову виграла опозиційна партія "Наша Україна". Та все ж більшість у парламенті сформували провладні, пропрезидентські партії та депутати-мажоритарники.

"Якраз під шумок цього починає вироблятися новий законопроект про пропорційну систему із закритими списками. Він би, напевно, і не знайшов підтримки, якби не Помаранчева революція", – розповідає Євген Радченко.

Через фіаско Януковича на президентських виборах у 2004 році, політичні союзники почали тікати з його корабля. Натомість нові партії влади – "Наша Україна" та "Блок Юлії Тимошенко" – отримали в Раді більшість і, скориставшись моментом, ухвалили нову виборчу систему.

Читайте також
Виборча реформа: Що чекає нас на дільницях?
Боротьба за відкриті списки: навіщо Україні виборча реформа
Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме
Виборча реформа у 2017-му: прогрес усупереч
Таким чином, парламентські вибори у 2006-му і позачергові у 2007 році пройшли за новою, пропорційною системою із закритими партійними списками і зі зниженим прохідним бар'єром до 3%.

Нова система мала позитивні наслідки. Зокрема, Україна стала в ряд із такими країнами, як Польща, Литва, Чехія та інші, що також обрали пропорційну систему для виборів (щоправда, запровадили її одразу після розпаду Радянського Союзу). До того ж, скоротилася кількість парламентських партій, які, натомість, достатньо укрупнилися.

Негативом було те, що закриті списки ховали "начинку" партій від виборців. Відомі були лише перших 5 людей у списку, хто йшов далі – невідомо. Це призвело до того, що якість партійних списків була не найкращою, а люди голосували за "котів у мішку".

"Всі ми пам'ятаємо анекдотичні ситуації про водіїв, секретарок, масажистів у партійних списках, бо деякі партії отримали більше голосів на виборах, ніж планували", – каже Євген Радченко.  

І все ж парламентські вибори у 2006-му та 2007 роках вважаються одними з найякісніших в українській історії та найбільш наближених до європейських стандартів виборчого законодавства. Але вони водночас вивели практику купівлі місць у закритих списках на новий рівень.

2011

Закон "Про вибори народних депутатів України" 2011 року

Змішана виборча система

У 2010 році з другої спроби президентом стає Янукович. З цього моменту прогрес у виборчому законодавстві відкочується назад – Україна повернулася до змішаної системи на виборах до парламенту (225 мажоритарників і 225 пропорційників, що проходять по закритих партійних списках).

"За" новий виборчий закон назбиралося аж 336 голосів. Цікаво: незважаючи на те, що опозиція публічно демонструвала негативне ставлення до змішаної системи, її представники все ж голосували позитивно – більшість фракції "БЮТ-Батьківщина", 62 депутати зі 103-х, і "Наша Україна Народна Самооборона" – 36 депутатів із 66-ти.

"Авторитарному режиму Януковича потрібна була мажоритарна складова, – розповідає Ігор Коліушко. –  Бо влада вже навчилася проводити своїх депутатів по мажоритарних одномандатних округах, а саме завдяки адміністративному ресурсу, підкупу виборців. Вони планували це і, зрештою, таки провели значну кількість своїх депутатів".

Саме змішана виборча система, ухвалена у 2011 році, допомогла Януковичу зробити парламент ручним та контрольованим. На виборах у 2012 році "Партія регіонів" отримала більшість у Верховній Раді і голосувала за те, щоб Україна з часів 2006 року знову стала президентсько-парламентською республікою.

 

Після значних зрушень у бік демократії, наша держава почала скочуватися до авторитарного режиму і диктатури. Диригентом процесу став президент Янукович, а архітектором – повністю ручний парламент, який слухняно ухвалює рішення, вигідні владі.

Україна стрімко втрачала позиції в міжнародних рейтингах з демократії та свободи слова. Зрештою, авторитаризм Януковича і його орієнтування на Росію призводять до Революції Гідності у 2014 році, анексії Криму та війни.

2018 шанс для зміни системи

Незважаючи на те, що виборча реформа – одна з передвиборчих обіцянок Петра Порошенка та міститься в коаліційній угоді нинішнього парламенту, зрушень у цей бік не було дуже довго.

Але з листопада 2017 року, коли Верховна Рада ухвалила в  першому читанні проект Виборчого кодексу №3112–1, країна отримала шанс на нову виборчу систему, яка запустить процес оновлення політичної еліти.

Вже цієї осені має відбутися другий, остаточний розгляд цього законопроекту. Тож українці не мають прогавити цю історичну зміну.

 

Унікальність моменту в тому, що вперше ініціатива змінити виборчу систему йде не від Адміністрації президента, якій завжди це було вигідно, а від міжнародних партнерів, громадських організацій і тих парламентарів, які прагнуть зробити владу прозорішою та доступнішою.

Важливо і те, що, за останніми соціологічними даними, пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками підтримують більше 40% українців.

"Якщо ми прагнемо до членства в ЄС, НАТО, і про це говорить на кожному кроці президент, було б логічно довіряти цій системі, – каже засновник та керівник громадської організації "Центр UA" Олег Рибачук. – Колективний мозок Європи, Венеціанська комісія, ще років 10 тому порадила нам пропорційну систему, яка б мала регіональне представництво. І коли "Центр UA" об'їхав усю країну, більше сотні обласних і районних центрів, то для мене було величезним відкриттям, що абсолютно переважна більшість людей бачать виборчу систему саме такою".

Тож нині справа за Верховною Радою й активною громадянською позицією українців. Ми маємо вимагати від представників парламенту демократичних змін, якщо прагнемо, щоб народні депутати представляли наші інтереси, а не вигоди президента.

"Оскільки з часу Революції Гідності суспільство стає все активнішим, то, думаю, владі не вдасться нав'язати свої правила і зберегтися за рахунок гібридної виборчої системи, впровадженої Януковичем.

Тож якщо ми хочемо змін, нам потрібно зламати хребет політичної корупції. Розумію супротив системи, Адміністрації президента, парламентарів, які вже собі купили округи. Але ця корупційна система точно не потрібна виборцям", – додає Рибачук.

Ярослав Юрчишин: Провал виборчої реформи дуже негативно сприйме Захід
Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме
Віктор Чумак: Адміністрація президента вирішила завалити Виборчий кодекс поправками
Усі публікації