Четвер, 23 серпня 2018, 11:38

Покоління незалежних українців – про перспективи своєї держави, власний внесок у її розвиток та можливість еміграції.

Вони – з різних сфер діяльності та професій.

Вони живуть у різних містах, мають різні цілі, думки і досвід.

Але їх об'єднує спільна країна, разом з якою вони зростали. Вони – покоління незалежних українців, які народилися після 1991 року.

Напередодні 27-го Дня народження України спецпроект "Вибори вибори" поспілкувався з молоддю, яка не застала Радянського Союзу, і на чиїх очах будувалася нова вільна держава.

Нам стало цікаво, що думає нова формація українців – держава має дбати про благо громадян чи громадяни про благо держави?

Який вклад вони особисто роблять у розвиток України? Чи пов'язують своє майбутнє з Україною, і чи є для них цінністю вибори і власний голос?

Ми намагалися знайти відповіді у хлопців та дівчат з кардинально різним способом життя і досвідом у навчанні та роботі. Жоден з тих, до кого ми зверталися, не відмовляв у висловленні своєї позиції. Навіть навпаки – думок було настільки багато, що нам довелося їх трохи скоротити, щоправда, зі збереженням основних ідей та сенсів.

Зрада чи перемога в настроях української молоді? Читайте в нашому матеріалі.

 
Маркіян грає на фортепіано під час Майдану, 2013 рік

МАРКІЯН МАЦЕХ, 1991 року народження, Львів. Співзасновник технологічної компанії "Senstone"

"Той, хто хоче робити бізнес, бачить в Україні багато можливостей"

Про свій вклад в Україну: Механізм громадянин-держава – це двосторонній обмін. Це не може працювати в одну сторону.

Щодо моєї діяльності, то почнемо з такої речі, як сплата податків. Крім того, я з власним технологічним підприємництвом намагаюся створювати робочі місця. У мене є стартап, над яким працює 8 людей. Ми співпрацюємо з усім світом.

Стартап називається "Senstone" – це такий спеціальний кулончик для зберігання думок. Він їх записує в аудіо, потім переводить у текст і зберігає на телефоні.

Про те, що дала Україна: Україна дала мені захист соціального порядку. Яким би дивним він не був, але є усталені норми – що можна робити, а що ні. Я перш за все бачу державу як таку, що контролює суспільний порядок.

Той, хто хоче робити бізнес, бачить в Україні багато можливостей. Я б сказав, що річ, яка допомагає бізнесу в Україні, – це спрощена податкова система. Порівняно з іншими країнами, податки в нас дуже низькі, і це спрощує пошук працівників і ведення бізнесу – для технологічної сфери.

Але щодо юридичних питань – це оформлення, захист інтелектуального права – про це взагалі немає мови. Україна до цього поки що не готова.

Про відчуття дому в Україні:  Для мене Україна – це дім, перш за все. Де б я не був у світі, я ніде не почуваюся вдома. Я тут виріс, і мені все рідне. Я дуже багато подорожую, але постійно хочу повертатися назад. Я зацікавлений, щоб Україна була кращою країною. Тому й на Майдані стояв.

Про важливість виборів: Як на мене, велика безвідповідальність – не голосувати на виборах. Це зневага до того, що відбувалося на Майдані.

Звісно, в країні дуже багато скептичного населення, але коли ми відкидаємо своє право вибору, то відкидаємо один з небагатьох інструментів впливати на те, де ми живемо. Важливо не тільки вибрати правильних лідерів, а й контролювати їх.

 

АЛІНА МИХАЙЛОВА, 1994 року народження, Дніпро. Волонтерка, парамедик

"Якби не вірила в Україну поїхала б навчатися на магістратуру в Німеччину, як і планувала до війни. Але сьогодні є справи важливіші"

Про те, хто кому винен громадяни державі чи держава громадянам: Держава – це і є ми. Сильна держава зі щасливими в ній людьми – це взаємна і важка робота двох сторін. На жаль, сьогодні суспільство і досі цього не розуміє, чекаючи, поки держава їм щось дасть чи принесе. Проте кожна робота, яку ми робимо, йде на благо нашій державі.

Про свій вклад у розвиток України: Все своє свідоме життя, а це з 18 років і до сьогодні, я щось роблю для держави. Майдан, далі волонтерство в "Армія SOS". Сьогодні – це координація на фронті медичної служби роти добровольців "Правого сектору".

Волонтерська організація "Армія SOS" полегшує сотням підрозділів виконання бойових задач, забезпечує бійців речами, починаючи від броні, касок і закінчуючи  тепловізорами, авто і багато чим іншим.

Як медична служба – якби ми не стояли в певний момент на певних ділянках, то,  можливо, хтось, хто сьогодні живий, міг таким не бути. Та й нашим бійцям було б неспокійно. Словом, я дуже рада, що маю можливість бути причетною до такого великого дійства.

Про те, чи вірить в Україну: Майбутнє пов’язую тільки з Україною. Це моя країна, моя земля, за яку ми сьогодні боремося. Якби не вірила в неї – поїхала б навчатися на магістратуру в Німеччину, як і планувала до війни. Але сьогодні є справи важливіші, та й освіту я вже здобула тут.

Про зміни в головах людей:  Вибори, можливо, і здатні змінити ситуацію в країні. Але найважливішим фактором змін є голови людей. Точніше, те, що в них.

Більшість українців досі не навчилася мислити критично. Коли я на п’ятий рік війни чую від ніби нормальних людей, що вони підтримують все те шобло, що 23 роки топило країну, – я трішки офігєваю. Ми кричимо про нові обличчя у владі, а самі даємо пудрити собі мізки політтехнологам, які ніяк не можуть відстати від цієї країни.

Тому поки в головах людей не буде змін – нічого вибори не дадуть. А для змін потрібно просто дивитися на речі ширше.

Сьогодні є тенденція того, що "придворні писаки" кидають натовпу кістку, і натовп готовий "зжерти" реальних бійців фронту, гідних волонтерів. Лише тому, що так говорить аж цілий радник президента.

Свідомо сіється розділення суспільства. А так не може бути.

 

СВЯТОСЛАВ КУТНЯК, 1992 року народження, депутат Київради, Київ

"Владу ж нам не марсіани з небес спускають її люди обирають"

Про взаємозалежність держави і громадян: Держава не може існувати без сумлінних громадян, які б цінували її і працювали на благо. Суспільство не має закривати очі на державу і ставити якісь власні принципи й інтереси вище державницьких. Тоді найкращі люди будуть залишати нашу країну, керючись внутрішніми інтересами, а не інтересами країни взагалі.

Вважаю, що Україна має всі перспективи стати великою державою. Але для цього треба, щоб громадяни  будували цю країну пліч-о-пліч.

Про вдячність країні: Вдячний державі, яка дозволила моїм батькам виховати мене в незалежній Україні, жити в Києві, народитися тут, ходити в школу, дитячий садочок, дала вищу освіту.

Тому вирішив присвятити життя тому, щоб без популізму змінити щось у цій країні. З доволі раннього віку, з 17 років, пішов у політику. Можу сказати, що мені не соромно дивитися країні в очі, так само, як і моїм батькам. Я не зрадив своїм принципам. Немає жодного голосування, яке суперечило б інтересам міста чи моєї держави.

Я вибрав певною мірою невдячний шлях. Бо політик – шаблонно погана людина. Але намагаюся ламати ці стереотипи, доводити. Моя місія – довести, що політика може бути чесною. Люди її роблять брудною.

Про можливість еміграції: Я абсолютно вірю в свою країну. Хочу разом з нею пройти цей шлях. Хочу, щоб мої діти виросли в Україні. Ніколи не планував і навіть думки не було покинути цю країну.

Про важливість виборів: Я з 18 років ходжу на всі вибори. Не пропускаю їх, тому що вважаю це моральним обов'язком громадянина. Причому закликаю кожну людину приходити голосувати.

У нас є два шляхи щось змінити: еволюційний та революційний. Еволюційний – це через бюлетені, революційний – ну це зрозуміло, що через вулицю, Майдан та інші механізми впливу.

У нас зараз є можливість змінити все через бюлетені. Багато хто обурюється, типу, як погано в Україні живеться, але коли доходить до виборів, люди можуть не прийти. А владу ж нам не марсіани з небес спускають – її люди обирають. І поки люди не навчаться проводити паралель між галочкою в бюлетені та реальністю, змін не буде.

 

МАРІЯ СЕРЕДА, 1992 року народження, Слов'янськ, громадська активістка

"Якщо хочеш щось змінювати, не треба чекати якихось привілеїв чи пільг, треба просто брати і робити"

Про те, як змінити себе і країну: Вважаю, що, в першу чергу, громадянин має працювати на благо держави, а не держава має віддавати все громадянину. Держава – це ж не будівля якась, яка просто стоїть собі і все. Це кожен із нас, це наша земля і те, як ми про неї дбаємо.

У мене є старший брат і старша сестра. Наше життя було складним, бо нас тато виховував сам, мама померла, були борги… Ми знали: якщо гарно навчаємося, то отримаємо гарну освіту, гарно працюємо – буде що їсти. І я знаю: якщо хочеш щось змінювати, то не треба чекати якихось привілеїв чи пільг, треба просто брати і робити.

Читайте також
Монархісти, емігранти та непідкупні: що думає про вибори молодь на Atlas Weekend
Хроніки виборчого трешу: шоу-бізнес на службі в політиків
Займатися громадською діяльністю почала з 2014 року. Якраз Слов'янськ звільнили від бойовиків, ми повернулися в місто. Була гостра потреба робити щось хороше. Хоча до війни я не цікавилася політикою, соціальним життям – жила собі як звичайна студентка.

Почали з того, що просто прибирали в місті, замальовували написи, які залишили бойовики, допомагали бабусям і дідусям. Потім займалися концертами для військових, поїздками до шкіл, дитячих садочків. Проводили з дітками уроки доброти, волонтерства, навчали їх громадській активності…

Далі зрозуміли, що можемо займатися чимось серйознішим і започаткували рух "Сильні громади Донеччини", зараз займаємося і Луганщиною.

Про те, чи пов'язує майбутнє з Україною: Мені кілька разів пропонували працювати за кордоном, причому з житлом, усіма можливостями. Але я не хочу переїжджати – я бачу своє майбутнє в Україні, я люблю її. Коли їду до рідних, бачу природу, думаю:  наскільки красива наша земля і наскільки вона рідна.

Особливо ти це відчуваєш під час таких гострих подій, як зараз.

Про ставлення до виборів: Завжди голосую на виборах. І змушую ходити голосувати свого брата, тата і свою сестру. Треба розуміти, що коли ти не йдеш голосувати – це також вибір. І це вибір просто пливти за течією. Чи виживають істоти, які пливуть за течією? Дуже рідко. Вибори – це шанс для України і для людей.

 

АННА СОЛТАН, 1993 року народження, лейтенант поліції, Київ

"Щоб покращити ефективність життя у своїй державі, не обов'язково бути супергероєм"


Про взаємодію між державою та громадянами: Кожен громадянин хоче жити в країні зі сприятливими умовами. Відчувати себе захищеним, мати стабільність і бути впевненим у завтрашньому дні. Громадянин і є інструментом розбудови держави, а держава, у свою чергу, повинна забезпечувати всі можливості для цього, забезпечувати захист. Від дій і зусиль кожного з нас залежить, якою наша країна буде сьогодні, завтра, і якою ми залишимо її нашим дітям.

Про свій внесок у розвиток країни: Вже три роки я несу службу в патрульній поліції міста Києва. Кожного дня поліцейські, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, оберігають спокій різних міст та безпеку громадян.

Для того, щоб покращити ефективність життя у своїй державі, не обов'язково бути супергероєм. Для цього потрібно дотримуватися законів, любити і цінувати свою країну, бути чуйним і людяним до своїх співгромадян, з повагою ставитися до місця, де ти живеш, дбати про спільний простір разом.

Про любов до України: Я народилась у вільній незалежній країні, я її люблю вже тому, що я тут живу! Я вірю в людей, які мене оточують, що їм, як і мені, небайдужа доля нашої країни. З цими людьми ми рухаємося в одному напрямку. Ми творимо майбутнє, змінюємо на краще долю нашої країни.

Про те, чи голосує на виборах: Вибори завжди несуть зміни, позитивні чи негативні вони будуть – покаже тільки час. Як громадянка своєї країни, звичайно, я піду на вибори.

 

ПАВЛО ДІДУЛА, 1991 року народження, Львів. Працює у сфері відеореклами та операторства, ідейний натхненник платформи "Вільний простір"

"Майдан це довгий процес і мрія під назвою "Незалежна Україна"

Про свій внесок у розвиток країни: Для мене формула "держава має щось дати" – це хвороба Радянського Союзу. Оскільки держава – це щось абстрактне, а людина – щось конкретне, очевидно, що людина є тим, що може справді породити.

На даному етапі життя своїм покликанням я вважаю ідею вільного простору, яку разом із командою експериментально впроваджую.

"Вільний простір" – це зміна правил гуртожиткового життя.  Гуртожиткова система має виховувати молоду людину, формувати її. А гуртожитки в Україні цього не роблять, навіть навпаки.

Тому після Революції Гідності ми вирішили поексперементувати й орендували двоповерхову квартиру в центрі Львова, щоб цю формулу життя змінити – з меншими групками, але цікавіше. Зараз таких осередків уже є кілька по Україні, і вони поширюються як ідея вільного фізичного простору.

Про значення Майдану: Майдан – це один з етапів, який ще не може виправдати мої сподівання. Бо це довгий процес і мрія під назвою "Незалежна Україна". Ця мрія почала реалізовуватися, як тільки це слово вперше зазвучало за багато поколінь до мене. Ця мрія передалася мені з колисковими мами, з розповідями дідусів і бабусь. Тому Майдан був одним з етапів мого покоління, декларацією, що я є приналежним до цієї мрії і хочу рухатися в цьому напрямку.

Де б я не був, а я мав досвід життя за кордоном під час навчання, я завжди бачив свій дім в Україні. Я не вибирав, я народився тут. Але кожен має право відмовитися. Це ключове право людей – вибирати. Я не відмовлюся – я тут.

Про те, чи голосує на виборах:  Обов'язково. Пам'ятаю, був за кордоном, а в Україні відбувалися вибори. Мені вже було 18, а український паспорт лишився в Україні. Але я так хотів проголосувати, що навіть пішов на певну фальсифікацію. Оскільки ми з братом дуже схожі, сказав йому: "Розумію, що не годиться так робити, але візьми мій паспорт і зроби вибір, який я хочу".

 

ІРИНА ПУПКО, 1996 року народження, вчителює за програмою "Навчай для України", Київ

"Сфера освіти це перше, що може змінити державу і вплинути на неї"

Про роль громадян у державі: З моїми 11-класниками розбирали, що таке демократія – це просто влада народу чи все-таки народ повинен будувати державу і робити щось для неї. Я вважаю, що громадянин повинен робити щось для держави, він і формує її, він впливає на неї.

Про те, як змінює країну: Я пішла працювати в сферу освіти, бо вважаю, що це –  перше, що може змінити державу і вплинути на неї. Я спілкуюся з дітьми, передаю власний досвід, формую їхні цінності і компетентності, даю їм знання.

Про те, чи пов'язує своє майбутнє з Україною: Я би хотіла поїхати вчитися за кордон, але для того, щоб повернутися сюди, тут працювати, розвиватися і вкладатися. За кордоном якісна освіта. Я можу побачити механізм, як там усе працює, перенести це в контекст України і працювати з тим досвідом, який є тут.

Віра в державу в мене як маятник. Один день у мене депресія, думаю:"Боже мій, що я тут роблю?". В інший день бачу якісь кльові штуки, зустрічаюся з класними людьми, діти на уроці видають якийсь шедевр і думаю: "Ні, з цієї країни я не поїду".

Про голосування на виборах: Я буду голосувати, звичайно, тому що це виявлення моєї громадянської активності і розуміння, що мій вибір може впливати.

Не думаю, що все зміниться від наступних виборів. Зміни – це процес, який не може завершитися в один день, тут залучено багато різних сфер: це економіка, політика, цінності людей, їхня освіта, світогляд.

Це не зробиться від зміни парламенту чи голови держави. Крім того, це стосується не тільки України, а й усіх світових процесів. Вибори – це крок до змін.

P.S. Саме покоління незалежних українців називають рушійною силою Майдану. І, як видно з відповідей наших опитуваних, вони й надалі не налаштовані здаватися.  

Навпаки, для них кожен день це боротьба за своє майбутнє і кращу Україну. Особливо зараз у період війни.

Це не може не надихати. Схоже, одним із досягнень України за 27 років стала її вільна і незалежна молодь.