Середа, 11 квітня 2018, 13:16
18 вересня 2017 року. Харків. На активіста "Харківського антикорупційного центру" Євгена Лісічкіна у власному дворі напали двоє невідомих. Після побиття хлопця погрожували вбити, якщо він продовжить свою антикорупційну діяльність.
15 лютого 2018 року. Київ. У Солом’янському районному суді після засідання у справі мера Одеси Геннадія Труханова "тітушки" побили одеського автомайданівця Віталія Устименка. Усе відбувалося на очах у поліції.
22 лютого 2018 року. Рівне. Невідомі підпалили офіс редакції журналістських розслідувань "Четверта влада". Під час підпалу в приміщенні перебували журналісти.
8 березня 2018 року. Чернівці. Четверо невідомих жорстоко побили місцевого активіста організації "Стоп корупції" Валерія Аіріні.
Цей список активістів, які потерпають через свою діяльність, на жаль, можна продовжувати. У час, коли антикорупціонери в столиці часто можуть розраховувати на підтримку журналістів та дружніх громадських об’єднань, які створюють потужний резонанс, їхні колеги в регіонах подекуди ризикують здоров’ям чи навіть життям, оприлюднюючи кожен нововиявлений факт корупції на локальному рівні.
Спецпроект "Вибори вибори" поспілкувався з харківським антикорупціонером Євгеном Лісічкіним. Ми довідалися про особливості активізму в регіонах, звідки в борців із корупцією беруться сили та натхнення, як вони борються зі страхом та як відбуваються вибори без вибору в Харкові.
– Як давно ти в громадському секторі? Що стало поштовхом туди прийти?
– Думаю, що це були події 2013-2014 років. Не тільки Майдан, але й агресія Російської Федерації на Донбасі, анексія Криму. Коли більш-менш стабілізувалася ситуація в Харкові, я продовжив тісно спілкуватися з кількома активістами, і в 2015 році ми створили "Харківський антикорупційний центр".
– Розкажи трохи про цю організацію. Чим ви займаєтеся?
– Ми займаємося моніторингом публічних закупівель, електронних декларацій, рішень органів місцевого самоврядування, обласної ради, районних рад і таке інше. Крім цього, є проект "Доступ до води". Вирішили його розпочати, бо люди часто скаржилися на незаконні паркани біля водойм у місті та області.
Ідея створення організації належить Дмитру Булаху та Ігорю Черняху. Практично одразу доєднався я та Дмитро Дробот. Потім до нас приєдналися ще Володимир Рисенко та Павло Новик. Зараз нас ще більше – до 10 людей на кількох проектах.
– Як ти вважаєш, чим відрізняється регіональна корупція від топ-корупції?
– На регіональному рівні корупція більш видима, її можна побачити. Національний рівень – це політична корупція. Там чиновники виторговують голоси в парламенті, преференції для себе в бізнесі, призначення на держпосади своїх людей, розподіл впливу на сектори економіки. Вони не передають готівку із рук у руки.
Регіональна корупція – це відкати. Наприклад, на тендер приходять фірми, які не обов’язково пов’язані з чиновниками. Але ці фірми також поставили в рамки того, що вони можуть прийти на тендер і виграти замовлення комунального підприємства або департаменту тільки в разі, якщо там буде відкат.
У методах боротьби різниці великої немає. Але на всеукраїнському рівні в боротьбу з корупцією включаються національні ЗМІ, громадськість більше тисне, акції значно масштабніші.
На місцевому рівні в нас не так багато телеканалів. Два-три канали, з яких один точно не запрошує, тому що це канал мера. Довести свою позицію для переважної більшості людей досить важко. Але ми намагаємося це робити.
– Як вашу діяльність сприймають харків’яни? Відчуваєте підтримку чи все-таки нерозуміння?
– Ніхто не ставить під сумнів наші матеріали, розслідування, промови на телеканалах. Ми працюємо тільки на відкритих джерелах. Нам періодично надходять інсайди. Тільки якщо знайдемо їхнє підтвердження в реєстрах чи документах, тоді ми можемо їх публікувати.
Практично всі харків’яни не піддають сумніву, що харківська міська влада в особі Геннадія Кернеса і його найближчого оточення живе на відкатах та різних схемах. Але переважна більшість харків’ян, на жаль, поки що сприймає це нормально, коли чиновники щось роблять фізично й реально показують хоч якісь результати.
Мовляв, незважаючи на те, що ця особа може жити на відкатах, вона ж працює, робить для міста багато. Люди, на жаль, дуже слабко розуміють співвідношення того, скільки було виділено коштів, скільки можна було зробити за ці кошти та скільки влада зробила.
Сам контент ніхто не ставить під сумнів. Ставлять під сумнів, а навіщо ми взагалі це робимо. Ось така ситуація.
– Як це проявляється? Є якийсь спротив?
– Зі спротивом як таким я практично не зустрічався. Я не замовляв соціологію, але відчувається, що люди, які підтримують сьогодні міську владу в Харкові, обласну владу, живуть і мислять у парадигмі "хоча б щось нам зробіть".
Вони не намагаються ставити незручні запитання владі, не намагаються змусити її звітувати, не намагаються поцікавитися, куди пішли бюджетні кошти, чому бюджет розвитку міста фактично одноосібно визначає міський голова.
– Підозрюю, що є й незадоволені твоєю активністю. Таких багато?
– Крім нападів на мене та Дмитра Булаха, активно не перешкоджали. Є люди, які в різних пабліках у соцмережах незадоволені тим, що ми висвітлюємо. Іноді обурюються в транспорті чи десь іще.
Їм зручно мислити, що в нас найкраще місто в Україні, що міська влада найефективніша. Що Харків – найчистіше місто, краще, ніж в інших містах працюють комунальні служби тощо. Таку парадигму за півроку чи рік досить важко зруйнувати.
Справді, є речі, які в Харкові виглядають краще, ніж в інших містах України. Але разом із тим не вивозиться сніг. Нещодавно були великі аварії на тепломережах міста. За що хвалити міську владу і Кернеса?
Він і міська влада – а це фактично одна особа – любить витрачати кошти на іміджеві проекти. Він не любить займатися інфраструктурою. Це не піарні речі. Їх досить важко продати своєму виборцю. Він цим не займається.
Тому в Харкові дуже великі проблеми і з інфраструктурою тепломереж, і з холодним водопостачанням, і з каналізацією. Було багато проривів, через які цілі мікрорайони залишилися без тепла в кінці лютого.
Є багато ситуацій, коли міська влада, на наш погляд, робить великі помилки, за що не можна пробачати на виборах. Але, на жаль, поки пробачають.
– Розкажи, що сталося у вересні 2017 року, про побиття? Яка причина?
– Як і зазвичай, на 10 годину я вийшов до офісу. У дворі на той час не було нікого, крім мене і ще двох осіб. Чоловік стояв із квітами і не дивився в мою сторону. Коли я проходив повз і порівнявся з ним, він спробував завдати удару.
Читайте також
Коли я відходив від першого нападника, там, як виявилося, була друга людина. Вони намагалися завдати якісь удари, завдали їх, я втратив рівновагу, у мене впав телефон. Вони там озвучили погрозу: якщо кудись полізеш іще, то вб’ємо. І все. І потім пішли.
Мені важко сказати, у чому причина, тому що ми постійно щось публікуємо. У нас розуміння таке, що ми не намагаємося довбати когось одного і шукати на нього компромат чи використовувати якісь зливні бачки. Ми працюємо. Бачимо потенційну корупцію, схему – беремо тему. У нас є 5-7 тем у кожного. І важко зрозуміти, хто на що образився.
На той час були великі розслідування по харківському метрополітену, по комбінату дитячого харчування, по голові адміністрації Холодногірського району, у якому я проживаю. Це Максим Мусєєв. Він багато чого наробив саме на підрядах, позаводив три фірми зі свого найближчого оточення на підряди з міського бюджету – на мільярд гривень.
– Але ж, здається, імена нападників уже були відомі.
– Є кримінальна справа. Ці люди, на думку слідчих поліції, тому що в мене не дуже добрий зір, за антропологією підходять. Це люди, які кілька разів були в місцях позбавлення волі, вони наркозалежні.
Була ще людина, яка начебто організатор. Ось вони вигадали паралельну реальність, у якій я замовив цей напад на себе. Поліція при цьому нічого не захотіла робити, щоб довести або спростувати версію, яку ці фігуранти або самі вигадали, або їм допомогли.
Слідчі відділу поліції Холодногірського району переводилися зі своїм начальником у Шевченківський райвідділ, і справу швидко закрили, щоб не залишати за собою боргів. Хоча я від них 4,5 місяці добивався якоїсь інформації. Згодом через суд ми її поновили, але поки ніяких слідчих дій повторно не було.
– Якою була реакція спільноти у твоєму місті?
– Багато людей писали, дзвонили, говорили слова підтримки. За це дуже всім дякую. Коментував побиття і голова обласного поліцейського управління Національної поліції Олег Бех, і начальник слідчого відділу обласного управління Сергій Чиж. Однак поліція, скоріше, поки імітує розслідування, ніж дійсно розслідує.
– Страшно бути активістом?
– Я не знаю. Особисто мені не страшно. Я прораховую, що може бути таке з активістами. Тому що ми, на жаль, живемо в суспільстві, де діалог ніхто не звик вести, якщо в когось є якісь претензії.
Багато людей думають, що краще таким чином вирішувати свої справи – або залякати, або погрози прислати в конвертах чи телефонними дзвінками погрожувати. Тут, на жаль, треба ще багато років, аби ми звикли виводити конфлікти на рівень діалогу між людьми.
– Де ви знаходите сили і внутрішній ресурс для боротьби?
– Це справа мотивації. Є мотивація покращити ситуацію в місті та країні.
Ми всі зібралися, тому що всі на цій темі так чи інакше вже розуміємося. Є багато розслідувань, які ми постійно ведемо, завжди з’являються нові факти і нюанси. Звісно, коли ти постійно в цьому всьому, не виникає думок залишити це на півкроку.
– За рік вибори. Які особливості цього явища в Харкові?
– Вибори в Харкові – це, зазвичай, змагання не думок, програм, світоглядів, стратегій кандидатів чи партій, а змагання адміністративного ресурсу, помноженого на прямий та непрямий підкуп виборців.
Безкоштовні продуктові набори, безкоштовні набори ліків, безкоштовний ремонт під’їздів, дитячих майданчиків, внутрішньоквартальних доріг (при цьому робочі в жилетках з прізвищами кандидатів) – це те, що супроводжує будь-які вибори в Харкові.
Також у Харкові зазвичай під час виборів широко застосовують так звану "джинсу" в ЗМІ та політичну агітацію на будівлях комунальної власності та міському транспорті.
Кандидати-мажоритарники намагаються отримати підтримку, довіру від Геннадія Кернеса. Рейтинг довіри до чинного міського голови Харкова – під 75%, якщо вірити соцопитуванням; результат на останніх виборах – майже 66%. Для маленьких партій, маловідомих кандидатів дуже важко потрапити в місцеві ЗМІ та на білборди.
Проукраїнські, демократичні партії, як правило, ведуть себе в Харкові малоактивно під час передвиборчих національних кампаній. Грубо кажучи, на Харків та область ці партії не роблять ставку.
Мажоритарники по Харкову та області від БПП, "Народного фронту", "Батьківщини" в 2014 році на виборах до Ради були майже всі маловідомими, без шансів на перемогу. У результаті екс-регіонали не забрали лише 1 з 14 округів.
– Як гадаєш, щось може змінитися на наступних виборах?
– У Харкові не сильно змінились електоральні настрої в порівнянні з виборами 2014 року та місцевими виборами 2015-го. Харків’яни мало будуть обговорювати програми, дії та бекграунд кандидатів на виборах президента чи до Ради.
Харків’яни, на жаль, у переважній більшості будуть обирати емоційно, дивлячись на чергові обіцянки кандидатів на білбордах, по телебаченню та в газетах. Непрямий підкуп виборців буде дуже розповсюджений на виборах до Ради в 2019 році. Менше його буде на президентських виборах.
У Харкові дуже впливає на результат голосування розуміння "наш" та "не наш" кандидат. Це визначається переважною більшістю харків’ян з ключових питань – вектор розвитку України, ставлення до НАТО та ЄС, ставлення до Росії, до війни на Донбасі, історичні та мовні питання.
– Що думаєш про виборчу реформу?
– Я думаю, що якщо залишиться мажоритарка, то якість парламенту не зміниться зовсім. Я за відкриті регіональні списки зі скасуванням мажоритарки.
Завалені реформи лише допомагають деструктивним силам і допоможуть, якщо так і далі все буде в 2019 році. І на президентських, і на парламентських виборах. І це точно не добре для України.
Та система, яка діє на виборах до міськради, – це не повноцінні відкриті списки. У Харкові був випадок, коли заради теперішнього секретаря міськради Олександра Новака 13 осіб попереду відмовилися від мандату. Це абсурд.
Якщо система дозволяє таким чином взагалі провести когось потрібного до міськради або облради, то, звісно, що вона неповноцінна, і її треба вдосконалювати. Задля того, щоб уникнути випадків, коли вище партійне керівництво вирішує за інших та спонукає когось відмовитися від місця в міськраді на користь однієї людини, яку потрібно завести, чого б це не коштувало.
На жаль, на виборах до Ради в 2019 році, якщо залишиться мажоритарка, краще для проукраїнських, демократичних сил не стане.
Наприклад, у Харкові знову більшість округів по місту та області заберуть екс-регіонали або кандидати від партій, які важко назвати проукраїнськими. Результат списків буде дуже сильно залежати від того, кого підтримає чинний міський голова Харкова.
– Сам плануєш колись іти в політику?
– Я є членом партії "ДемАльянс". Я не ставлю як самоціль у будь-якому разі пройти в якісь органи влади. Головне – це розвиток країни, міста. У разі, якщо буде достатньо мотивованих, високопрофесійних, проукраїнських людей в органах влади – я буду задоволений.
Мені не дуже подобається, коли люди говорять: ось у мене мета – через 5 років стати депутатом міськради, а через 10 – депутатом Верховної Ради. Я впевнений, що людина може, не обов’язково будучи у Верховній Раді чи міськраді, робити важливі та корисні речі для своєї країни, міста, суспільства.
Згодом людина, яка своїми справами щось довела, зможе обратися. Я за мету цього не ставлю. Але якщо буде шанс спробувати, і я буду розуміти, що це реальна можливість, я зроблю цей крок, буду балотуватися.
– Як ти думаєш, що має статися в країні, аби почалися зміни, за які ви боретеся?
– Це, до речі, також стосується питання про балотування. Якщо кримінальні провадження, відкриті за заявами нашої організації, будуть доведені до кінця і буде встановлено справедливість, я буду більш задоволений, ніж якщо просто пройду до якоїсь ради, а весь цей цирк продовжиться.
Думаю, що мої колеги розділяють цю позицію. А зміни все одно відбуваються з першої людини в державі, з її політичної волі, з якісного складу парламенту.
Звісно, що маркери – це антикорупційний суд, зміна виборчого законодавства, скасування депутатської недоторканності.
Парламент не можуть наповнювати просто люди олігархів, які не ставлять за мету працювати в законотворчості, а просто йдуть туди з метою зберегти вплив і фактично сховатися від кримінальних переслідувань.
Звісно, має бути політична воля і розуміння людей, які потрапляють на вищі керівні посади в цій державі, що країна й так розташована на останніх місцях у Європі за багатьма показниками: економічним, свободи слова, ведення бізнесу. Тому цю ситуацію варто виправляти.
