Донецький Євромайдан: "Тітушки були з палками, з ножами, і в них була ціль – вбивати нас"

Дарина Рогачук
П'ятниця, 16 березня 2018, 13:21

13 березня 2014 року стало для Донецька переломним. Тисячі мирних людей вийшли підтримати Україну на наймасштабніший мітинг у місті. Проте у відповідь отримали жорстоку та криваву розправу від проросійських "тітушок".

Того дня в Донецьку сталася перша смерть за проукраїнську позицію. Від нападу загинув 22-річний активіст Дмитро Чернявський, за офіційними даними, ще 36 людей було травмовано. Очевидці стверджують, що постраждалих було більше.

 
євромайдан в донецьку. фото: катерина жемчужникова
 
фото: катерина жемчужникова

Саме той момент можна вважати точкою відліку агресивної "російської весни" на Донбасі, яка призвела до вторгнення Росії в Україну і війни, що триває вже чотири роки.

Цьогоріч 13 березня донеччани зібралися в Києві на Майдані Незалежності, щоб вшанувати пам'ять загиблих земляків і показати, що попри втрату дому вони сильні, об’єднані та непохитні, а Донецьк – це Україна.

Спогади учасників тих страшних подій – у спецпроекті "Вибори вибори".

Катерина Жемчужникова, активістка Майдану в Донецьку: "13 березня 2014 року в Донецьку вийшло 10 тисяч людей"

 
катерина жемчужникова

21 листопада 2013 року, коли почався Майдан у Києві, я сиділа на роботі, гортала стрічку Facebook. Десь о 22:00 побачила пост нашого режисера, актора Жені Насадюка: "Сідаю на велосипед і їду до пам’ятника Тарасу Шевченку. Хто хоче, приєднуйтеся!".

Так і почався донецький Євромайдан. Теж із соціальних мереж.

Тоді нас прийшло людей п’ять. Говорили про те, що нам подобається в нашому місті, що хотілося б змінити. Наступного дня прийшло людей 50. Щодня кількість зростала.

Наш Майдан не був політичним. Так, у ньому брали участь політичні партії, але ми домовилися бути лише з українськими прапорами. Тож вигадали і роздрукували прапор донецького Євромайдану. Мали власну брендовану символіку, стрічки.

Майдан у Донецьку був безстроковим. Ми ночували там, створювали графік чергувань. Люди приносили мед, горіхи – позитивно реагували. Але були і ті, хто обурювався: "Що ви тут вигадали? Краще йдіть працюйте!" і в такому дусі.

 
катерина жемчужникова під час євромайдану

Коли в Києві почалися протистояння на Грушевського, у нас теж виникли проблеми. Спершу був моральний пресинг. Біля будинків активістів розклеювали плакати: "Це терорист, винний у смерті людей у Києві, він приведе війну. Сусіди, будьте обережні!".

Потім почалися фізичні дії. Десь когось побили в переході, когось головою вдарили об землю.

У лютому, коли в Києві розстріляли людей, ми зрозуміли, що виходити небезпечно. Серед нас було багато пенсіонерів, і ми вирішили, що це великий ризик.

А з березня, коли почалася ця "русская весна", у місто з’їжджалися автобуси з російськими "тітушками". Вони не знали місцевої географії, говірка була відповідна. З нашого боку почалася нова хвиля акцій "Донецьк – це Україна".

13 березня 2014 року в Донецьку вийшло 10 тисяч людей. Був "Молитовний марафон", який тривав майже до кінця літа 2014-го. Багато священиків різних конфесій через це постраждали, були в полоні.

Вважаю, що ми як громадянські активісти зробили все, що могли. Центральна влада ніяк не посприяла тому, щоб забезпечити нам хоч якусь підтримку. Не кажучи вже про місцеву владу, яка спершу робила вигляд, що нас взагалі не існує.

Скільки мало вийти і скількох з нас мали вбити на центральній площі міста, щоб щось змінити? І чи змінилося би щось, якби крім Дмитра Чернявського вбили 10 чи 100 людей? Не факт.

Тут не люди винні. Це більш глобальна проблема. Дуже багато питань – більше, ніж відповідей.

Віталій Овчаренко, активіст Майдану в Донецьку: "У "тітушок" була ціль – вбивати нас"

 
віталій овчаренко

На Майдан у Донецьку я виходив, щоб показати, що донеччани підтримують Революцію Гідності, і ми є невід’ємною частиною загальнополітичних процесів в Україні.

Нам було важливо, щоб вся Україна бачила, що в Донецьку є свій Майдан, у Луганську є свій Майдан, у Криму. Треба згадати, що і в Костянтинівці, і в Дружківці, і в Краматорську, і в Слов’янську, і в Маріуполі були свої Євромайдани.

Коли в Донецьку через дорогу від нас з’явилися "тітушки", я вже тоді зрозумів, до чого це все призведе. І от у грудні, коли поїхав на Майдан у Київ, мені подзвонили: "Віталік, нас почали бити".

 

Це були хлопці з Горлівки, ми ж усіх місцевих знали. Знали, де вони живуть, де тренуються. Міліція тим паче їх знала, бо поруч із ними стояла.

А вже прямий тиск почався після Євромайдану. Я є фанатом футбольного клубу "Шахтар", і мої дані були в картотеці міліції та в службі безпеки "Донбас-Арени". В один прекрасний момент всі ці дані опинилися в руках "тітушок". Приходили до мене в гуртожиток, на роботу, в університеті мною цікавилися.

Мітинг 13 березня 2014 року був одним із найбільших за масштабом. Тоді навіть ті люди, які боялися виходити, але підтримували Євромайдан, відкинули страх і вийшли. Ми зібралися з мирними цілями, сказати, що Донецьк – це Україна, що ми проти війни і не кличемо ні російські війська, ні Путіна.

Донецька міліція прекрасно знала, звідки їдуть проросійські активісти – з Ростовської та Білгородської областей. Але повністю бездіяла. Просто спостерігала, як ці "тітушки" нас б’ють. Багато людей дістали серйозні травми, Дмитра Чернявського вбили.

 
віталій овчаренко на євромайдані в києві

Ми не розраховували, що буде така агресія. Але "тітушки" були з палками, з ножами, і в них була ціль – вбивати нас. На жаль, вони її досягли. І після цього мітингу говорити про публічне висловлення свого протесту ми вже не могли.

Любов Раковиця, активістка Майдану в Донецьку: "Виникло відчуття, що ми чужі в цьому місті"

 
любов раковиця

13 березня 2014-го я була на мітингу в Донецьку й опинилася якраз у вирі подій, коли били людей. Фотографувала бити в крові, роздовбані телефони.

Саме в той момент у мене виникло відчуття, що ми чужі в цьому місті, що сюди прийшли інші люди. Було враження, що перебуваєш у якомусь гетто. І тебе виживають з твого міста.

Щороку ми приходимо на Майдан у Києві, щоб згадати людей, яких більше ніколи не побачимо, які тоді загинули. Незважаючи на те, що ми втратили своє місто, віримо, що повернемося туди і зустрінемося під пам’ятником Тараса Шевченка, де провели кілька місяців на донецькому Євромайдані.

Наталя Казьоннова, активістка Майдану в Донецьку: "У березні 2014-го прийшло розуміння, що відсидітися не можна"

 
наталя казьонова

У 2013-2014 роках я не виходила на донецький Євромайдан, про що зараз дуже шкодую. Хоча підтримувала його з першого дня.

Усе, що відбувалося потім, викликало все більшу тривогу. У якийсь момент стало неможливим залишатися вдома. Прийшло розуміння, що відсидітися не можна, і якщо ти не вийдеш, то ніколи собі це не пробачиш.

Я брала участь у березневих мітингах у Донецьку. У тому числі, я була на мітингу 13 березня 2014 року.

Остання наша спроба зібратися була в кінці квітня, коли був марш на вулиці Артема – це центральна вулиця Донецька. Тоді дуже багато людей постраждало від побиттів та нападів бойовиків. У них ще не було стрілецької зброї, але вже була арматура, бити.

 
наталя казьонова на донецькому євромайдані

Вони не придушили, а просто прибили наш мітинг – у прямому сенсі цього слова. Це був кривавий захід.

Мені дуже пощастило, бо з мого оточення я втратила всього кілька людей. Є великі втрати… Але більшість – мої однодумці. Це моя родина, мої друзі. Я щаслива, що в нас не було конфліктів на цьому поприщі.

Ми навчилися з цим жити і йти далі. Адже постійно рефлексувати про минуле – це шлях до депресій. Треба жити і йти вперед.

Вірю, що отримаю право приїхати у своє рідне місто, де будуть українські прапори і ніхто не боятиметься ходити по вулицях з українською символікою.

Володимир Фомічов, активіст Майдану в Донецьку: "Було важко перейти психологічну межу, що треба залишити прапор України і давати вже збройний опір"

 
володимир фомічов

13 березня ми згадуємо героїв Небесної Сотні з Донецької області. Це побратими, які були з нами на донецькому Майдані – Володимир Рибак і Дмитро Чернявський.

Дмитро Чернявський був активістом українського руху на Донеччині. Завжди брав участь у громадських акціях, які відбувалися в Донецьку.

Володимир Рибак – депутат Горлівської міської ради. Коли весною 2014 року почалися всі ці події, він їх не визнавав і робив усе, щоб у Горлівці була Україна. За це був закатований і вбитий сепаратистами.

З початком Майдану в Донецьку в мене було таке цікаве відчуття… От приходиш туди – і не можеш звідти піти. У нас були іноді суперечки, різні позиції, але ми все одно завжди були разом.

Я як прийшов у листопаді 2013 року на Майдан, так і залишався там до кінця лютого 2014-го. Головною моєю метою була асоціація України з ЄС та свобода і права людини.

Пам’ятаю одну ніч чергування на Майдані. Було вже дуже холодно. Всі ходили грітися в машину, а я один сидів у кріслі. І нікого немає – тільки кілька прапорів.

 
чергування на майдані

Перший тиждень взагалі був найкращий з усього Майдану. Він був світлий, люди були усміхнені, сподівалися, що щось може змінитися на краще.

Було багато студентів, молоді, викладачів. Людей, які працюють на невеликих підприємствах. Приходили і з гірничих профспілок, були і шахтарі.

А от весною 2014 року в мене було якесь виснаження. Розумів, що треба боротися далі, щось робити, але це було морально важко. Мав внутрішнє відчуття, що не можемо перемогти. Не знаю, чому.

У багатьох було відчуття, що нас кинули. І було важко перейти цю психологічну межу, що ти повинен залишити прапор України, взяти якусь арматуру і давати вже збройний опір. Але не розумів, як можу взяти в руки щось важче, ніж прапор України.

 
володимир фомічов

Місцева еліта, яка на той час формувала громадську думку в Донецьку, тобто Партія регіонів, не змогла чітко сформувати свою позицію. З одного боку, говорили: "Так, ми Україна", з іншого: "Може, підтримаємо цих "ДНР-ЛНР", виб’ємо собі якісь дивіденди?".

Поки вони обирали свій шлях, втратили контроль над ситуацією. І коли Росія прийшла, вже нічого не могли зробити. Вони і нас підставили, і самі програли.

Ярослав Юрчишин: Провал виборчої реформи дуже негативно сприйме Захід
Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме
Віктор Чумак: Адміністрація президента вирішила завалити Виборчий кодекс поправками
Усі публікації