Юрій Єхануров: У нас 3,5 тисячі державних підприємств. Значна їх частина є неуспішними, бо так комусь хочеться

Інна Борзило, Дарина Рогачук
Понеділок, 22 січня 2018, 12:46

Як з’явилися перші українські олігархи? Хто фінансує партії та політиків в Україні? Яке ставлення політиків до виборчої реформи? Хто впливає на політичні розклади?

Спецпроект "Вибори вибори" разом з програмою "Складна розмова" (UA: Перший) пропонує вам дізнатися відповіді на ці питання, а також згадати все та всіх, хто зробив Україну такою, якою вона є сьогодні.

У першому матеріалі нового циклу статей ми згадаємо Юрія Єханурова. За час своєї довгої кар’єри він встиг побувати і головою Фонду держмайна України, і народним депутатом, і прем’єр-міністром, і міністром оборони.

Він точно знає, як усе починалося, бо бачив це на власні очі. І в дечому навіть допомагав.

Про перші кроки в українській політиці у 90-х:

Я прийшов на урядові пагорби з будівництва. До цього 24 роки працював у системі "Головкиївміськбуду" – головній будівельній організації міста Києва.

У 1991 році, одразу після двох тижнів здобуття незалежності, було утворено Державну економічну раду при Кабінеті міністрів. Мене запросили туди працювати.

Після обрання першого президента Леоніда Кравчука, Державну економічну раду перетворили в консультативно-дорадчий орган, який називався Державна дума України. Я попрацював там і зрозумів, наскільки ми велика держава ще тоді, у 1991 році.

Потім я рік працював заступником голови міської державної адміністрації у Києві і заступником міністра економіки.

Про роботу у Фонді державного майна:

Одного разу мене викликали і сказали, що Верховна Рада ухвалила рішення зняти з роботи керівників Фонду держмайна, і є пропозиція, щоб ти очолив цей фонд. Це був 1994 рік, літо.

Влітку мене затвердили вже на осінь, і я отримав у руки закони, які вже було ухвалено щодо великої приватизації, щодо малої приватизації. Фактично, Фонд тоді викинули на вулицю і сказали починати все спочатку.

Треба сказати, що попередники вже створили цю структуру. І найголовніше питання стояло, з чого починати.

Ми вирішили, що головне в Україні – це тема малої приватизації, і треба створити власника. У першу чергу – дрібного власника. Цю роботу провели дуже енергійно. Була політична воля. І на малу приватизацію політичні сили вирішили не звертати увагу.

Так от, протягом 1995 і 1996 року було утворено біля 33 тисяч малих дрібних господарів – невеликих підприємств, дрібних різних кафе, перукарень.

Про перші великі приватизації в Україні:

Потім розпочався процес так званої "великої приватизації". І тоді була така політична воля – тодішній голова комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Ігор Пилипчук сказав, що це буде останній комуністичний жест, який ми зробимо в Україні – роздамо.

І почали роздавати частину великих підприємств. Роздали акції цих підприємств. Пішли по російському варіанту.

Я вважаю, що все-таки треба було йти по чеському шляху, коли кожна людина щось платила. Невелику суму, але треба було платити. Держава дає, але ти заплати. Тоді людина цінує. А коли воно безкоштовне, то воно ніяке.

Про появу перших олігархів в Україні:

Сертифікатну приватизацію здійснили. Частина державної власності перейшла в руки величезної кількості дрібних акціонерів. Одразу знайшлися енергійні люди, які мали гроші. А гроші були зароблені в основному на експортних та імпортних операціях.

Того часу гроші були незрозумілі на початку 90-х, кінці 80-х років, і перші капітали в Україні зібрали ті люди, які купували в нас умовно за 100 рублів, а продавали за 200 доларів.

Таким чином, ці капітали почали працювати, скуповуючи акції у дрібних власників. І так почали утворюватися протоолігархи в майбутньому. Коли пішла тема індивідуальної приватизації після масової, я пішов до президента і сказав, що цим займатися не буду.

Про сучасну долю державних підприємств в Україні:

Їх зараз 3,5 тисячі. Проблема в тому, що більшість підприємств є неуспішними. І значна частина з них є неуспішними, бо так комусь хочеться.

Фактично, державні підприємства зараз безхозні. Завдяки діям, здійсненим у 2014-2015 роках, було розгромлено управління реальним сектором економіки. І під видом реформ цим реальним сектором займаються чоловік 7-8, це один відділ у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. Більше ви не знайдете ніде тих, хто хоча б координував роботу цих підприємств.

Трохи є координації роботи підприємств оборонного комплексу, але не зовсім певне законодавство, є питання кваліфікації управління. У нас 3,5 тисячі підприємств, які чекають своїх власників.

 
Юрій Єхануров, Кандидат в мери києва від партії "Відродження"

Про те, як сьогодні має відбуватися приватизація:

Приватизація кожного об'єкту має готуватися. Українці та діловий світ мають опанувати слово "реструктуризація". Тобто ці підприємства треба уважно розглядати, дивитися – яка частина буде діючою та буде працювати. Таким чином – звільнити від непотрібних функцій ті підприємства, які зараз є.

На жаль, тема соціальної сфери, тема робочих мономіст, моноселищ досі залишається актуальною. Тобто зараз є величезне підприємство і вся інфраструктура, яка утримує це місто. Але це не функція промислового підприємства. І реструктуризацію потрібно продовжувати здійснювати.

Про приватизацію обленерго:

Це створення монополізму й олігархату в Україні. Це монополії. Саме вони диктують і політичне життя в тому числі.

Тут своє слово має сказати Антимонопольний комітет. Не може бути все сконцентровано в одних руках. У Каліфорнії наш розумний український хлопець розробив програму, що ти кожної секунди можеш обрати собі постачальника енергії, хто на ринку дає найменшу ціну.

А в нас усе монопольно схоплено. І це найбільша проблема в Україні – диктат монополістів.

Ви розумієте, говорити слова, розповідати про це – одна тема. Інша – провести відповідні дії. А коли ти вже проводиш дії, у силу вступають ті, хто фінансує політичні партії, розставили своїх людей, і вони серйозно працюють.

Ціла група народних депутатів фінансується нашими головними олігархами. От Рінат Ахметов – розумна людина. У нього прекрасний менеджмент. У нього є можливість залучати найкращих управлінців.

І це не боротьба, щоб обзивати когось, як звикли українці. Перемогти треба інтелектуально. А для цього треба, щоб працював антимонопольний комітет. І те, що він сьогодні нічого не робить, тільки дурочку валяє – це теж політика і робота.

У тексті використано пряму мову під час ефіру програми "Складна розмова". 

Ярослав Юрчишин: Провал виборчої реформи дуже негативно сприйме Захід
Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме
Віктор Чумак: Адміністрація президента вирішила завалити Виборчий кодекс поправками
Усі публікації